— Вінчай ся, Саню, в якій нибудь мійській церкві, коли не хочеш вінчатись в соборі, обізвав ся він. Нехай буде ні по твоєму, ні по материному.
Саня осіла, бо заговорив батько.
— Добре, папо. Я повінчаюсь в мійській церкві. Але не хочу, щоб був баль з музикою, сказала вона. Фати, ґірлянди, білоі сукні з шлейфом я з роду не надіну.
— І я цего не люблю, сказав Навроцький. Грошей багато на це треба.
— Етикета не потребує музики та баля. Баль з музикою тепер в аристократів дають перегодя, сказала заспокоєна Раіса Михайлівна.
Через тиждень Саня й Комашко повінчались в місті в церкві, що стояла в самому центрі города. Саня вінчалась без фати та ґірлянди, але Навроцька таки носила сьвічку кругом аналоя поперед молодих в багатому шовковому уборі, в золоті, в брилянтах. Вечеря була багата. За столом прислуговували найняті лякеі в фраках та білих рукавичках. Скупа в буденні дни Навроцька розщедрювалась, як треба було показати себе перед людьми.
Після вечері Комашко й Саня виіхали на Великий Фонтан, де пройшли іх і важкі часи стради й муки і приємні на віки незабутні часи кохання.
Вернувшись в Кишинев, Комашко й Саня найняла собі маленьку кватирку і обставили іі сяк-так на недовгий час. По обставі було знати, що вони не думали довгі часи засижуватись на місци і були напоготові що години знятись з місця. Тільки й красила кватиру бібліотека Комашка. В неі було забрано усе, що було напечатано по украінськи, та що тільки стосувалось до исторіі Украіни, етноґрафіі і літератури на усяких мовах.
