бачу я тільки фальш, машкари, машкари й фальш, не лінивство навіть, а стидку байдужність, або гніт зверху і задавляність внизу. Усе виставляє або машкару на показ, або притаілось, дрімає по воли і по неволи дрімотою мисли, або ганяєть ся за поживою, за честю. Якийсь чорний хаос скрізь бачу я в сучасному житті; темрява вкриває наш пишний край і не пускає сьвіту. Скрізь повіває чимсь мерзлим, вохким, як з глибокоі мокроі ями. Але бачу, що вже блищить сьвіт вольноі европейськоі мисли… і він осьвітить той хаос і виявить усі темні єго закутки. Засьвіти-ж сьвіте мисли в тій імглі і розжени чорні хмари! Засяй гарячим сонцем і поведи за собою пишний, літний день. А з тобою, сонце, і життя і сьвіт, і тепло і радість, і ниви, важкі колосом, і луги квітчасті, і роса сьвіжа, і пишні погожі дни… Не вмирає моя надія…
А тим часом Комашко почув, що в єго серцю щось ніби закипіло, і кипить, кипить не перестає… Він почув, що в єго душу, добру з роду, запала злість, ненависність до порядків, як падає грязь, кинута нависною рукою на чистий кришталь, і псує дорогий кришталь…
Через два дни в ночи жандарми прийшли в кватиру Комашка трусити; перетрусили усе, перевернули усе до гори, забрали усі украінські книжки, навіть украінські ноти…
Комашка арештували і, без суда і судового допиту вивезли на далеку північ, над Біле море. Саня не плакала й не побивалась: вона була давно на все готова. Вона поіхала на вищі курси в універзитет.
Минуло чотири роки. Комашка вернули з Архан, ґельськоі ґуберніі, бо на єму не знайшли ніякоі провини. Саня тим часом скінчила педаґоґічні вищі курси і стала учителькою в одному місті над Чорним морем в панян-
