бачиш його, прокинеть ся й твоє серце. Покинеш своі книжки тай позакидаєш іх на горище. Не бійсь, не видержиш! сказала Зоя, і іі гострі чорні очи заблищали. Видко було, що в неі в серці ще й досі тлів огонь і не погас.
— Ну, ні! сказала Саня, скоріше позакидаю бороди на горище; може мишам на гніздо пригодять ся.
— Ой, ой, моя біла леліє; не знаєш ти ще сьвіта й життя, сказала Зоя.
Зоя поставила на піднос блюдечка з варенням й три стакани холодноі води.
— Щось там прийшло дуже цікаве, що ви наготовили йому дульчаца ку апа рече (варення з водою), сказала Надя по молдавська.
— А хто попереду піде? чи дульчаца, чи Надя? сьміялась Саня.
— Надя попереду, сказала Зоя: Надю, йди! Надя причесала голову і вийшла в гостинну. Коло вікна на стільцях сиділи два смирнські старі Греки, аґєнти одноі фірми. Один був старий, сивий, з короткою сивою бородою і з сивими бакенбардами. Його довгобразе смугляве лице було ніби вставляне в білі рами. На йому був костюм балканський: кафтан і ряса зовсім як у духовних; кафтан був підперезаний широким на пядь парчевим поясом. Він курив люльку з довгого цибуха.
Другий аґєнт був нестарий чоловік в европейському костюмі. Целаброс сидів спиною до дверей і балакав з ними по грецьки.
Надя Мурашкова відчинила двері в гостинну. Целаброс оглянув ся, схопив ся з місця і пішов до неі на зустріч.
— Аристід Целаброс, син приятельки вашоі матері, порекомендовав ся він Наді по грецьки.
— Я дуже рада познайомитись з вами. Моя мама
