— Все одно, яким язиком будуть вчити… аби вчили добре та гаразд, сказав Целаброс; я і в цьому ділі козмополіт. Аби школи були, аби школи! аби вчили добре, а язик…
— Одначе, ви Грек! і не втратили, як я бачу, своєі національности? спитала Надя.
— Я й Грек, і не Грек: я Одесець, гражданин усього сьвіта. Я козмополіт і становлю принцип козмополітизма вище від усього.
— Я з вами зовсім згоджуюсь, і навіть не розумію національних молдавських, украінських тенденцій. Цього питання я ще собі не вияснила добре, сказала Надя.
— І добре зробили! І не виясняйте! скрикнув Целаброс: я був зійшов ся з украінофілами… тай…
Целаброс махнув рукою і насупив брови. Він тер ся коло украінського кружка, бо вмів говорити по украінськи. Але Украінці постерегли, що він чоловік легкодушний, що в його сила тільки в словах, а не в ділах, що він граєть ся на словах принципами, як дитина цяцьками, ще й до того на язик лепетливий. Гордий своім розумом та красномовностю, він хотів бути скрізь верховодом. Від його відкаснулись, і він страшно обидив ся. Тер ся він і коло „крайних“, але й ті не йняли йому віри і відкаснулись від його.
— Національне питання, національні справи — нісенітниця, сказав Целаброс. Чесність, правда, вольне слово, вольні мисли, які високі всесьвітні, вселюдські принципи! Що може бути вище від іх? Хто не може привернутись до іх душею, серцем, полюбити іх, жити й радіти ними?
І голос Целаброса став мягкий, сьпівучий. Він говорив, неначе чуйну для серця пісьню сьпівав. Надя не зводила з його очей, милувалась його червоними устами
