броса. Саня й усі іі товаришки зійшли ся з Целабросом, як з козмополітом. Він зовсім причарував молодих паннів своєю красномовностю, своіми поглядами,… напустив туману своіми високими абстракціями. Йому подобалась роля проводиря в кружку молодих, розвитих розумом паннів. Тиха, потайна, але палка вдачею Надя закохалась в йому горяче.
Минув тиждень, минув і другий. Аристід Целаброс щодня заходив до Зоі на вечірний чай, а після чаю Надя, Саня й Махновська ходили з ним гуляти в мійський сад. Одного вечера прийшла до Наді Саня, прийшла й Махновська. Целаброса не було. Зоя подала чай. Саня й Махновська пили чай і жартували з веселою Зоєю. Одна Надя сиділа мовчки коло стола і задумалась. Чай довго стояв непочатий, вже й прохолов.
— Не прийшов сьогодня, думала Надя. Що це з ним сталось? Може в його яке діло трафилось в банку? Але в цей час діла не буває в банку, я це добре знаю.
— Чом ти, Надю, не пєш чаю? питала в неі Саня.
Надя неначе прокинулась і механічно поколотила чай ложечкою. Випила вона дві ложечки, а іі думки знов полинули десь далеко.
Не дурно деякі моі товаришки натякали йому про Молдованку, красуню мадам Лупореско… Сьміялись йому нею, але обережно, натякаючи, мабуть щоб я не примітила, щоб мене не вразити… Щось є. Може він тепер сидить в неі за столом, пє чай, розмовляє з нею. Вона гарна, як мадонна: очи карі, ясні, брови густі, уста кокетливі… А він молодий, палкий. Він мене любить; це я добре знаю. Любить говорити зі мною про вищі принципи. Ми зійшлись в принципах, не так, як Саня з Комашком… все змагають ся. Ні! його душа пристала до моєі душі… А він не прийшов. Невже красуня Лупоре-
