блів. Він неначе бачив в тій срібній мглі, в тому ворушливому жвавому мареві, жваву Саню, бачив іі сині очи, ясні кучері, обвиті голубими незабудьками. Вона ніби літала перед ним в тій поетичній далечі, як маленький херувим.
Легенька, мягка рука тихо впала на плече Комашка. Він увесь кинув ся, як кидають ся дуже нервові люде. Перед ним стояв Мавродін, знявши соломяний бриль і обтераючи піт з лоба та пригладжуючи гладенько причесані виски, ще мокрі після купання.
— Чого це ви задумались? тихо спитав Мавродін.
— Хиба ви не знаєте, про що я думав, обізвав ся Комашко; хочу не думати про неі, і все таки думаю: вона ніколи не сходить з моєі мисли; неначе якісь чари наслано на мене.
— Нема? сказав Мавродін.
— Нема! Жду, жду, не діждусь. Може вона передумала і не поіде з нами на Малий-Фонтан, промовив Комашко.
— Шкода буде, сказав Мавродін і сів на лавці поруч з Комашком. А вжеб і час іхати, поки не вдарила спека, сказав Мавродін трохи перегодом.
Тим часом кругом сквера між акаціями замигав білий круглий бриль Аристіда Целаброса. Бриль то потопав за купами кущів, то виривав між акаціями. Довга біла стяжка, обвита кругом бриля, спускалась кінцями по плечах і гойдалась від швидкоі ходи. Целаброс ходив по алеях і кидав острими очима по доріжках сквера, швидко повертаючи свою кучеряву голову на всі боки. Він виглядав Мурашкову. Мурашкова з'явилась на кінци алеі. Целаброс побіг до неі на зустріч. Він взяв іі за руку і так міцно здавив, що вона ледві вздержала крик. Мурашкова почула, що єго рука була горяча, як розпе-
