— Фляшечки з пивом та з вином, одказав Бородавкин; а ви думали, я прийду з порожними руками, як ви?
— Бач, які звичайні кавалєри! Самі ідуть гуляти, а мене й не попросили. Хиба-ж я не дама та ще й не молода! Не забувайте, що я удовиця, та ще й непогана, весело защебетала Христина Степановна.
— Знаємо, знаємо, і не забуваємо, обізвав ся Комашко.
Христина Степановна вже давненько стала удовою. Вона втікла од свого навіженого батька вікном у ночи, й тихенько звінчалась з сусідою, дідичом Милашкевичом. Через годів десять вона зосталась удовою, сама хозяйствувала, доки іі не обридло. Не маючи дітей, вона продала землю, поклала гроші в банк і жила собі, як вольна птиця, зимою в Одесі або в Кієві, або в брата, котрого вона дуже любила, літом вона як степова птиця переізджала із села в село, до своіх родичок. Іі всі любили за веселий добрий характер, за жарти. Вона вміла дуже добре грати на фортепяні, співала не погано, любила театр, мала поетичну душу, але була безробітна людина, і не мала жадноі солідноі ідеі в голові. З знакомими кавалєрами жартувала, зачіпала іх, смикала, торгала і навіть трохи не боролась з ними. Дами скоса поглядали на неі через те, що вона любила пустувати, але любили іі і приймали в свою компанію. Вона сама себе звала здичілою степовою інституткою. І кошик з фляшками і закуски вона купила за своі гроші.
— Чого-ж це вас так мале? спитала Христина в Комашка; я на тому Фонтані умру з нудьги з самими вами, сказала Христина; де-ж ваші панни?
— Ще не прийшли, а може й не прийдуть, обізвав ся Комашко, і з тими словами похилив голову. Він не чув, як щебетала Христина, він неначе бачив свою до-
