неначе чує себе на воли за три девять земель од свого гнізда. І серце тоді любить і приятельство стає міцнійше і слово щирше.
Потревожені моі нерви знов втихли. Я знов лягаю на траві і прислухуюсь. Нігде ні шелесту, ні гуку. Рибалки знов зайшли десь далеко. На дворі зовсім смерклось. Поночі аж чорно, тільки бачу гирло Дністра попід горами лиснить між очеретами. Десь крикнула сова жалібно, неначе жалилась, або плакала, як дитина. Коли дивлюсь на лимані щось чорне, неначе сунеть ся чорна тінь по воді: то дід Хтодось пливе човном, буде вечерю варити забродчикам. Міні стає веселійше на душі. Я чую, як зашелестів човен в осоці, як зашипів пісок під човном.
Дід виходить на кручу і пораєть ся коло кабиці. Блиснув огонь. Дід запалив сухий очерет і вкинув в піч. Огонь блиснув широкою ясною плямою. Дід виступив у тій плямі в білій сорочці, ясний аж прозорий, неначе він постав просто з ясного дня, та в чорну ніч і приніс на собі сьвіт сонця, неначе од него стлалось кругом соняшне проміння. Міні цікаво дивитись на него. Полумя язиками вискакує з печі і лиже чорні челюста, неначе корова облизує свій чорний ніс.
Я задивив ся на ту картину, і моі хлопячі думи полетіли в інший далекій край, за далеке море. Я тоді саме начитав ся Майн-Ріда… та так начитав ся, що хотів з двома товаришами іхати в Америку, та тільки не знав, як іхати, чи суходолом, чи морем. Пригадались міні картини з Майн-Ріда, пригадалась якась річка широка. Над річкою ліс трохи не до неба. На пальмах, на фікусах повелись високо ліяни. На них червоні та жовті здорові квітки, такі завбільшки, як тарілка. На деревах скачуть малпи, гойдають ся на гильках зачепив-
