Нетерпеливо ходив по своїх кімнатах і ще двічі висилав службу по старого улєма. А в цілій палаті горячо молилися правовірні мослєми за побожного Султана, який мимо пристрасти до христіянської «невольниці не зближається до неї, поки не осінить її віра Пророка.
Нарешті вступив до кімнати султана старий улєм Мугієддін-Сірек і привитав його словами:
— „Сторожеви Корану, десятому Султанови Османів благословенство і поклін від Колегії улємів, імамів[1] і хатібів[2].
Молодий Сулейман рухом руки подякував за привіт, сів на шовкову подушку й дав знак старому священикови, що може також сісти. Тричі склонився старий Мугієддін перед заступником Пророка, дякуючи за велику честь, і сів на нище місце обличчам до халіфа.
Сулейман почав відразу, без ніякого вступу:
— „Маю до тебе довіря і хочу ради твоєї в такій справі: Моє серце полонила христіянська невольниця великої краси і розуму. Як найвисший сторож Корану не хочу переступати святих постанов його і силою брати невольницю.
А вона добровільно не віддасться мені, кажучи, що ріжнить нас віра... Освіти її серце правдивою вірою Пророка!"
Старий Мугієддін, що любив Сулеймана більше ніж рідного сина, задумався і так глибоко опустив голову, що аж біла борода його оперлася на долівку. По хвилі сказав:
— „Ти найбільша надія Османів і сонця твого щастя ніщо не повинно затемнити! Але якраз тому я не можу зробити тобі того, що спробувавби зробити кождому иншому правовірному..."
— „Чому?" запитав здивований Сулейман.
{{{pagenum}}}
- ↑ Імами = духовні, що завідували мечетами (святинями мусулман), виконували треби й читали спільні молитви. Вони мусіли мати богословську освіту а затвердження влади. Відзнаки їх в одіжи: білий турбан і білі рукави.
- ↑ Хатіби = духовні, що мали обовязок проводити (целєбрувати) богослуження у пятниці, читати молитви й виголошувати передтим мови („хутба“ або ,,хатба“). Хатіби мали обовязок „хутби“ не тільки в пятниці, але і в иньші свята.
