Сторінка:Назарук О. Роксоляна (1930).djvu/101

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


До кімнати вступив німий невольник.

— „Покликати Кізляр-Аґу!“

Безмежно довгим видався йому час, заки прийшов найвисший достойник гарему. Він уважно подивився на змінене обличча Падишаха і низько склонився, майже дотикаючи чолом долівки.

— „Де єсть незольниця, з котрою я вчера вечером говорив?" запитав султан пробуючи надати собі байдужний вигляд, хоч чув, що не стає йому віддиху.

— „Благословенна Роксоляна Хуррем, як велить старий звичай, відокремлена була зараз по виході з наріжного будуару й одержала окремих невольниць і євнухів. Тепер одягається в новий одяг і виглядає як сонце у квітах ясмину", — відповів достойник, котрий зміркував, що молодий султан опанований вже пристрастю до нової женщини.

Молодий Сулейман так змішався, що не знав, що відповісти; Відвернувся до вікна, щоб не дати слузі запримітити свого змішання. Вістка про те, що вона одягається в новий одяг, влила в нього надію, що вона повинується йому. Але боявся того вражіння, яке викличе вона в новім вигляді. А враз з тим боявся упокорення, що може не дістати її, хоч уже всі знають, що він відчуває до неї... Він — пан трьох частей світа...

Нараз прийшла йому до голови щаслива думка. І він сказав:

— „Нехай прийде до мене Мугієддін мудерріс!"[1]

Кізляр-Ага низько склонився й опустив кімнату. Заки дійшов до будинку улемів, знали вже всі в палаті, що першою в цілім гаремі стає бліда чужинка, невольниця Хуррем, „христіянська собака". І зашипіла ненависть по коридорах, кімнатах і парках сераю, як їдовита гадина, що сунеться по чудових квітах.

IV

Султанови здавалося, що час задержався, хоч клєпсидра на його столі пересипала без упину золотий пісок як завше.

{{{pagenum}}}

  1. Учений (улєм), що по скінченню 10 наук вчився ще найменше 7 літ.