А серед вічних підхлібств і подиву остре слово матери було йому таке приємне, як разовий хліб голодному. Був зовсім певний, що і ся невольниця скаже йому те саме, як тільки — возьме її за жінку...
Встав і підійшов до вікна.
Парк цвив. І в душі Султана розцвитала друга — міцна любов. Відчував се глибоко і ще раз пробував зясувати собі, чим його властиво взяла за серце та чужинка з далекої країни, якої передтим не бачив. Ще раз і ще раз уявляв собі її. Мала біле як квіт ясмину личко і великий спокій у нім і великі очи. А говорила так спокійно і розумно, якби належала до найвище освічених улємів ісляму. Так бодай здавалося йому...
Нараз заворушилася в нім думка, від якої засоромився. Вона була вже в нім вчера, але якась півсвідома. Щойно тепер остро проявилася в нім і нагло заволоділа всім його єством і чувством, перейшла як тепло-горяча филя по його чолі, обличу, грудях, руках і ногах. Йому зробилося від неї так горячо, що аж отворив уста.
Зрозумів, що його опановує — пристрасть. До чужинки. До невольниці. До христіянки! До неї одної!...
І пригадалися йому її слова про чашу з червоним вином. О, він ще не пив з кришталевої чаші того червоного напитку, забороненого пророком! Але знав, як вік ділає. Таксамо, як любов. Тільки любов міцнійша...
Думка, якої соромився, щораз виразніще видиралася на поверхню його свідомосте й тягнула за собою другу, якої ще більше соромився. Перша була така, як у кождого молодого мужчини.
А друга думка була така, чи не ужити ріжних способів примусу? Та від сеї думки молодий Сулейман аж покраснів — з сорому. Він може мігби був зробити се з кождою иншою, тільки не з нею, котра так спокійно вміє дивитися і покликається на важні для нього, а не для неї, постанови Корану!... Так хотів її любити...
За сими думками прийшла третя ще більше напрасна. А що буде як та невольниця таки упреться при своїм і не віддасться йому ніколи, хоч євнухи вже мусіли її зачислити до жінок, яких діткнув...
Нервозно плеснув у долоні.
{{{pagenum}}}
