Сторінка:Назарук О. Роксоляна (1930).djvu/99

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

дал і дивний манґо з квітом як кров червоним і гарна карнікара.

Деякі з тих перфум і квітів бачила у своєї бувшої пані, але не всі. Не знала, як забиратися до того всесо, хоч недавно сама помагала при тім своїй пані. Слуги робили з нею, що хотіли. На всі їх питання лише потакувала.

Тільки при одяганню вже показувала, які одяги і яких красок хоче.

Відітхнула, коли скінчили її одягати і завели до їдальні, де вже був накритий столик для неї з ріжними присмаками й овочами. Сказала їм, щоб оставили її саму.

Оглянулася, впала на коліна й довго молилася. Щира молитва успокоїла її. Сіла до стола і несміло зачала коштувати присмаки з султанської кухні, думаючи про Сулеймана...

III.

А молодий Сулейман встав з думкою про чужинку-невольницю. Чогось подібного ще не переживав. Був мов пяний. У нім дріжали вісі нерви.

Йому, панови трьох частей світа оперлася йога власна невольниця... І ще до того покликуючись на свою віру!... Щось нечуване в його роді!...

Думки його бігали безладно. І всі кружляли коло тої невольниці, яку вчера перший раз побачив. Пробував відвернути від неї свої думки. Не міг. Раз-у-раз вертали.

Обрав молодої чужинки таки стояв перед ним. Ось-ось стоїть мов жива: Волосся золотисте, очи легко сині. Личко біле як сніг з таким відтінком як у першого пупінка рози, а таке лагідне як у його матері, що все боїться за нього. І притім таксамо енергійне!... Очи Сулеймана почервоніли ще більше ніж вчера.

Здрігнувся. Так — він ще не зустрічав у своїм життю жінки, котра більше пригадувалаб йому його матір, ніж ся невольниця з далекого Лєхістану. Вже був певний, що вона й тільки вона потрафить виступити супроти нього таксамо лагідно й таксамо твердо як його мати, котра одинока говорила йому отверто правду в очи, коли стрілив якогось бика без пороху.

 

{{{pagenum}}}