аж крикнула. Але вмить уопокоїлася, догадавшись, що се буде „дарунок“ її суперниць, котрі зненавиділи її. Вони очевидно нарочно тепер підкинули ту собаку, бо була се звичайна пора відвідил Падишаха. Якраз під ту пору хотіли вони збентежили Настуню і може спробувати в останнє, відвернути від неї серце Сулеймана. Зрозуміла се вмить.
Успокоїлася і принадила до себе собачку. Собачка мала обваляні болотом ніжки і якусь дощинку, причіплену до деревляного хрестика. На дощині була надпись. Три слова: „Калим знайді з Керван-Йолі.“[1]
Зрозуміла тяжкий глум і насміх над собою, як над сиротою, за котру нема кому навіть калиму приняти. Відчула сей глум тим тяжче, що не зробила ніякого лиха нікому, відколи тут була. Жаль огорнув її такий, що сплакала, Слези як шнурочки перел пустилися їй з очей і не могла їх затамувати, хоч не хотіла, щоб так застав її Падишах. Напрасно зачала витирати очі Потому закликала служницю і казала собі подати води.
Обмивши очі, взялася мити обваляні болотом ніжки собачки. В тій хвилі заповів їй оден з євнухів, що Падишах вже йде. — Зразу хотіла укрити собачку. Але надумалася.
— „Все одно довідається“, подумала.
Сулейман увійшов, як звичайно, поважний, але зараз на її вид врадуваний. Побачивши, як Настуня сама миє ноги замурзаній собачці, засміявся весело і запитав:
— „А се що?“
— „Се мій калим, Сулеймане," відповіла тихо. А жаль так звенів у голосі її, як звенить умираючий звук дзвіночка. Хвилину перемагала себе. А потому не видержала: як два шнурочки блискучих перел полилися сльози по її обличчу:
Сулейман став мов перуном ражений. Ще ніколи не бачив, як вона плакала. Була така одушевлено гарна в перлистих слезах своїх, як весна, кроплена дощиком. А внутріш-
{{{pagenum}}}
- ↑ „Весільний дар для знайди з Чорного Шляху“. — „Калим“ був дар, який наречений складав батькам дівчини. „Калим“ у імонґольських народів був властиво ціною купна дівчини. В давних часах виносив найменше 27 кобил або 2 кобили і 5 верблюдів. У пізніших часах заступали се дорогоцінні річи, відповідно до стану і майна нареченого та помалу ставали не то віном, не то приданим дівчини.
