Сторінка:Назарук О. Роксоляна (1930).djvu/148

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


котрій ти врятувала життя, коли їй сказали, хто випросив їй життя — навіть не заявила охоти, подякувати тобі за се?“

Подумала й відповіла:

— „Я не для подяки просила за її життя“.

— „А для чогож?“

— „Бо так учив Бог, що помер на хресті. “

Падишах задумався. Потому запитав:

— „Якже саме він вчив?“

— „Він учив: Любіть ворогів своїх. Чиніть добре ненавидячим вас... Я після волі моєї матери мала стати нареченою Бога, що помер на хресті...“

Молодий Сулейман посумнів. Погляд його зробився якийсь глибокий, якби читав до дна душі Настуні. В тій хвилі зрозумів те, чого не міг зрозуміти на святім Афоні. Зрозумів, чому ті „джаври“ так твердо держаться хреста. Перед ним відкрився немов замкнений досі й зовсім йому невідомий, новий огород душі його любки, в котрім цвили квіти, яких досі не стрічав. Рівночасно більшала в нім любов до неї і ріс біль, що мусить утратити її.

Розумів, що треба рішитися, якось скінчити ту дивну пригоду свого життя. Бо вже бачив, як що дня глибше входить у якийсь дивний ліс, в котрім може заблудити — на віки. І пригадалися йому слова його любки про найбільш нещасливих людей...

Тої ночи не спав десятий і найбільший володар Османів, наймогутніщий сторож і виконавець приписів Пророка. Як мучився молодий султан Сулейман? Хто годен описати біль того, що любить?...

Не спала тої ночи й Настуня у величавих кімнатах гаремліку. І всю ніч палила пахучий ладан і молилася. І все пропускала в молитві Господній великі Божі слова; „І не введи нас во іскушеніє..."

Лиш уста Настуні вимовляли ті слова молитви, — може найглибші зі всіх. Але серденьком скакала понад них. А над ранком, як сон її не брався, змішалася Настуні Господня молитва І втомлені уста вже не говорили: „Да будет воля Твоя“. Але здавалося їй, що хтось ходить по садах Падишаха і кричить до неї зміж дерев: „Да будет воля Твоя, о найкраща

{{{pagenum}}}