І від тих думок була така бліда молода чужинка з далекої країни, що прийшла Чорним Шляхом на землю Османів з вірою в Бога свого... Бо єсть одно лиш важне діло людини на землі: жити по вірі в Бога.
А Кісляраґасі оповідав дальше:
Була дуже красна і мала великий розум в очах. Оба улєми не знали, що відповісти. Перший промовив Мугіеддін мудерріс: „Благословенне хай буде імя твоє, Хатун!“ А муфті Пашасаде як луна повторив ті слова... І знов мовчали учені улєми, аж поки наша Пані не дозволила їм ласкаво сісти.
Тоді старий Мугіеддін з любовю подивився на неї, як на свою дитину і сказав недорічні слова, хоч який він розумний.
— „Якіж недорічні слова сказав розумний Мугієддін?“ запитали всі.
Він сказав отсі слова:
— „Чи не жаль тобі, Пані, оставати в чужині? Чи не боїшся ти чого?“
— „А щож відповіла наша Пані?“
Вона відповіла повагом, помалу словами Пророка.
— „Якими словами пророка?“
...„О, бійтесь Аллага, іменем котрого просите себе взаїмно! І бійтесь лона матери своєї! Глядіть, що Аллаг дивиться на вас! І зверніть сироті добро її й не міняйте свою гіршу річ за її ліпшу і не лучіть її добра зі своїм! Бо се великий злочин! Беріть собі жінок споміж тих, які видаються вам добрі, тільки дві, або три, або чотири. А коли боїтеся, що се несправедливе, то дружіться тільки з одною (свобідною) або такою, яка посідає ваші права[1]. Се найскорше охоронить вас перед несправедливістю...“
— „Мудро відповіла наша Пані!“ сказав здивований другий везир, котрий мав дуже злющу другу жінку.
— „А що на те відповіли учені улєми?“
Сиділи як остовпілі. Перший промовив Мугієддін-Сірек.
— „І щож промовив Мугієддін-Сірек?“
Він сказав отсі слова: „Четверта сура[2] корану, обявлена в Медині.“
{{{pagenum}}}
