Сторінка:Назарук О. Роксоляна (1930).djvu/169

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Вже семий раз зійшов місяць над Стамбулом, відколи молода султанка Ель Хуррем свої сині очі біленькими руками закривала і перший раз в життю свого мужа Сулеймана цілувала і всім тілом дріжала і про цвитучу й пахучу землю і про сине небо, про батька і про неньку, про день і про ніч і про весь світ з роскоші забувала.

*  *  *

А як минув перший пал роскоші і перший місяць любови мов золотистий ручай солодкого меду пролинув, то сумнів дрігнув у серденьку Ель Хуррем.

І мов гилька осоки совість задріжала.

І мов пташка у клітці думка тріпотала.

І тоді молода султанка Ель Хуррем в горячі пальчики святий Коран брала й цілими днями читала й учителя свого про Божі речі питала, загадку призначіння і життя людини розвязати гадала.

А побожний Абдуллаг благословив Аллага, що така побожна молода султанка настала. Благословив, куди ходив і вчив її всего, що сам знав і в що вірив.

— „О велика Хатун,“ казав до Ель Хуррем, „Аллаг посилає людину на сей дивний світ, на коротку хвилину. І не спускає з неї ока й уваги від колиски до гробу. І як батько уважає на свою дитину, котра йде кладкою понад ріку. А кому Аллаг дав біільше розуму і більше сили, від того й більшого рахунку зажадає, коли людина перейде стежку свого буття і випє всі чаші, гіркі і солодкі, котрі їй Аллаг поклав при дорозі життя. А час до часу присилає Аллаг свою пересторогу і як батько упоминає.“

Так вірив побожний Абдуллаг і так учив високу ученицю свою, гарну і розумну султанку Роксоляну.

Помалу пізнавала вона 70 сект Ісляму з ріжними-преріжними науками. Та се не вдоволяло її. Зачала вчитися мов ріжних народів, щоб бути товмачем для свого мужа, коли приходили посли з країни нессараг. Скоро піймала чужі мови, бо дуже прикладалася до науки, — щоб убити внутрішний неспокій і почуття опущення. Часом до її мозку немов ковтали згірдні думки і слова народних пісень про

{{{pagenum}}}