Сторінка:Назарук О. Роксоляна (1930).djvu/172

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


не відчувала в тій вірі такого неспокою як тепер, коли має все, чого душа і тіло забажають. Розуміла, що втратила скарб, з яким не дасться порівняти ніякий з земних скарбів. І хотіла бодай для свого сина зберегти той скарб, впровадити його в посідання того, що сама стратила.

Зразу уважала свій учинок чимсь зовсім звичайним і природним, чимсь таким, що належалося їй дати, а синови взяти як спадщину. Щойно по якімсь часі блиснуло їй у думці, що в сій палаті не було ще ніколи хрещеного султанського сина!

Страх перед мужем обхопив її. Зразу легкий, опісля дущий. Перед ним і перед усім тим чужим оточенням, в яке попала. Але разом з тим страхом вродилася в ній дивна приємність, якесь миле почування таємниці, яка лучила її в думці зі сином. О, від тепер не чулася вже самотна в сій палаті, навіть як не булоб у ній мужа! Мала сина, свого сина! Крім інстинктової прихильности до плоду свого лона пробудилася в ній також ідеальна, майже містична любов до дитини, що оточила її як золотистий янтар оточує мурашку.

Напів у горячці чула як до кімнати входив Падишах, як тихо підступив до її ложа; як присів біля нього й ніжними словами говорив щось до неї. Всина держалася його руки і щось говорила до нього. Говорила про сина і про те, що свято його обрізання мусить бути дуже велйке та що на нім мусить бути могутний володар з її країв...

Султан усміхався ласкаво й успокоював її, що запросить наймогутніщого з сусідів.

II.

Сулейман додержав слова.

Крім звичайних запрошень до намісників і вельможів вислав сим разом також запрошення до великого венецького дожі Андрія Ґрітті. Турецький посол, весь одягнений у золото, впроваджений 12 членами Великої Ради на засідання венецького сенату, заповів свято обрізання, первородного сина Роксоляни й запросив Дожу як гостя до Стамбулу. Старенький дожа оправдався своїм віком і далекою дорогою,

{{{pagenum}}}