Сторінка:Назарук О. Роксоляна (1930).djvu/173

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

але прирік вислати окреме почесне посольство під проводом свого найстаршого сина[1].

В означений день зачалося свято обрізання Стефана.

Був горячий ранок, коли Сулейман з усім своїм двором доїздив до Гіпподрому. На його північній части біля Мехтерхане, де стояла музика, піднимався великий трон на лязурових стовпах, під золотим бальдахімом, весь покритий найдорощими матеріями. Кругом пишалися чудові намети найріжніщих красок. А як султан доїздив до Арслянхане,[2] підійшли до нього пішки з великою почестю два везири, Аяс-баша й Касім-баша. На середині Гіпподрому привитав його великий Везир Агмед-баша в оточенню всіх аґів і беґлєрбеґів. Пішки товаришили султанови, що сам оден їхав на кони, аж до престола, котрий стояв між здобутими тронами й наметами ріжних володарів, перевищаючи їх своїм блиском. Під оглушаючий звук музики Сулейман сів на престіл, а світські і духовні достойники тиснулися до нього з дарами й цілували руки його.

Другого дня допущено до поклону султанови посольства курдійських емірів і чужих держав. Найпишнійше виступило надзвичайне посольство Венеції під проводом сина самого дожі, Альойзія Грітті.

Се посольство просило послухання й у султанки, матери принца й було допущене за дозволом султана.

Велике було здивування султанки Ель Хуррем, коли між пишно одягненими вельможами Венеції, котрі стройними рядами ждали на неї стоячи в її будуарах, побачила — свого учителя зі школи невольниць. На хвильку стала в ходу зі здивування і зібрала всю свою силу волі, щоб не змішатися. Влекшили їй се немов на команду в оден такт глибоко похилені перед нею голови венецьких вельмож і сенаторів, котрі стояли в такій позиції, аж поки вона не перейшла салі і не сіла на своїм високім кріслі, так густо садженім перлами, що дерева на нім зовсім не було видно.

Сідаючи на престіл запримітила, як Річчі давав незначно знак молодому синови дожі, котрий зараз виступив

{{{pagenum}}}

  1. Автентичне.
  2. Менажерія.