Одного дня, в порі, коли муеззіни кінчили співати третий азан на вежах струнких мінаретів, зголосився до Хассеке Хуррем її перший дружба, великий везир Агмед-баша. Якесь недобре прочуття зворушило серце Хассеке Хуррем на сам вид того достойника. Він низько склонився й почав:
— О, найкраща з жінок Падишаха, о Радісна Мати Принца Селіма, нехай Аллаг буде йому прихильний від колиски до гробу. Я прийшов зложити чолобитню наймогутнійшій з жінок султана в тій надії, що вона буде й наймилостивійша для вірного свого слуги.
Так виразно вже в перших словах не натякав їй досі ні чого ні оден достойник. Се її застановило. Очевидно мусів мати підставу до такої смілости. Але яку? Була сим дуже зацікавлена. І щоби скорше довідатися про се, вдарила також у виразний акорд:
— Раз тільки красніє той, що просить, а два рази краснів той, що не дає! Я радо готова сповнити твоє прохання по силам своїм...
Агмед-баша змішався. Бо він приготував собі довгу і круту стежку, заки мав стати на місци, в якім мала бути мова про давання. А жінка Падишаха відразу поставила його на тім місци. „Чи знає справу, з якою я прийшов?" подумав — і збентежився ще більше. Бачив, що вона запримітила його збентеження. Але більше нічого не міг пізнати по її спокійнім обличчу. Напружив увагу, зібрав усю свою притомність і по надумі відповів:
— Багато ворогів має кождий, хто вірно служить державі Падишаха. А сказано: „Як маєш ворогом хочби мурашку, то будь обережний!" Не знаю, чи хто з моїх ворогів не представив мене перед сонцем Падишаха як людину, з якою годі погодитися.
В сій хвилі вже була переконана, що з сим достойником прийдеться їй звести завзяту боротьбу. Не знала тільки, за що. Розуміла добре, що проповідкою про мурашку грозив їй, а не оправдував себе. Скипіла внутрі. Але не показала того по собі, тільки відповіла таксамо двозначно:
— Я не знаю про тебе нічого злого. А ворог се дійсно небезпечна річ. Особливо тоді, коли він має зависне серце.
{{{pagenum}}}
