Сторінка:Назарук О. Роксоляна (1930).djvu/204

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

як ся!...“ Пригадав собі, що від часу вінчання з нею не був ще ні разу у иншої жінки.

Вибирав у душі між усіми і нею. Волів її. Думав, як над шуткою. Але по її обличчу бачив, що се для неї зовсім поважна справа. І запитав:

— А що ти зробилаб, якби я відмовив?

Те, що він ужив слова „зробилаб", а не „сказалаб", застановило її. Зрозуміла, що тепер рішається її становище на цілу будучність, на ціле життя, та що від сеї хвилі вплив її буде або безнастанно рости аж до невідомої висоти, або безнастанно меншати, аж упаде до ряду тих жінок-невольниць, що служать до роскоші й забави — поки не зівянуть.

Все, що винесла з дому, піднялося в ній на саму думку про такий упадок. Але не хотіла в такій рішаючій хвилі нічим подразнити мужа. І лагідним словом відповіла:

— Я скажу тобі се аж тоді, коли ти відмовиш.

— І виконаєш се?

Голос її задрожав, але миттю набрав звуку. Відповіла твердо, заглянувши йому в очи:

— Виконаю!

Надумався.

Пригадав собі європейських монархів, що жили без гаремів. Пригадав собі й життя пророка Магомета, котрий довго жив з одною жінкою, Хадіджою, що була старша від нього. А ся була така молода! Якесь внутрішнє почуття справедливости пробудилося в нім, мов ключ цілющої води, що добувається зі скелі. Примкнув очі від натовпу думок і сказав:

— І я виконаю те, чого ти домагаєшся.

Була дуже задоволена. Але не показала тога в такій мірі, як могла. Може ізза страху, що переведення тої надзвичайної постанови султана натрафить на ріжні перешкоди... Задумалася.

Сулейман взяв її за руку і промовив:

— Пригадую, що ти прирекла сказати мені, що зробилаб, якби я був відмовив.

Спокійно почала оповідати мов казку дитині:

— Я зробилаб те, що роблять жінки в моїм краю, коли їх мужі люблять инших жінок.

 

{{{pagenum}}}