Сторінка:Назарук О. Роксоляна (1930).djvu/203

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


— І знаю навіть, що чогось незвичайного. Бо ти зі звичайними справами не надумуєшся так довго, от як напримір зі смертю Агмеда-паші.

Ще подумала й запитала:

— Чи тобі було прикро, що я зробила таку дивовижу?

— Ні. Було щось надзвичайне. Ніяка ннша з моїх жінок не відважиласяб на таке. І се мені навіть сподобалося, що ти така відважна.

Подякувала йому усміхом і сказала:

— А що ти зробив би, якби я зробила ще більшу дивовижу?

— Тут, у палаті?

— Так.

— Прилюдно?

— Так.

— Яку дивовижу?

— Довго тріваючу.

— Цікаво! Якже довго?

— Ціле життя.

— Довго. Але я не розумію!

Мовчала й надумувалася.

Був уже переконаний, що заноситься дійсно на поважнішу дивовижу, коли вона аж. так довго надумується. Ждав. Вона повіяла віяльцем і запитала:

— Чи ти мігби наближитися до жінки, про яку знавби, що вона недавно могла бути в руках иншого мужчини?

Видивився на неї і відповів коротко: — Ні.

— А що ти відповів би, якби я таксамо сказала тобі: — „Ні“!...

Коли вимовила те слівце „ні“, здавалося їй, що вшиває на другий, ще більше небезпечний дніпровий поріг.

Її відповідь була для нього зовсім несподівана. Скорше сподівався почути ганьбу від Пророка з неба, як таке. Був ображений мов нечуваним замахом на свої права.

В першій хвилі хотів їй відповісти, що вона належить до нього, як кожда жінка в сій палаті, і що вона була ще недавно невольницею! „Але невольниця не здобудеться на те, щоб висмикнути з рук султана криштал судейської влади“, подумав. „І не відважиться навіть на спробу таких змагань,

{{{pagenum}}}