— І знаю навіть, що чогось незвичайного. Бо ти зі звичайними справами не надумуєшся так довго, от як напримір зі смертю Агмеда-паші.
Ще подумала й запитала:
— Чи тобі було прикро, що я зробила таку дивовижу?
— Ні. Було щось надзвичайне. Ніяка ннша з моїх жінок не відважиласяб на таке. І се мені навіть сподобалося, що ти така відважна.
Подякувала йому усміхом і сказала:
— А що ти зробив би, якби я зробила ще більшу дивовижу?
— Тут, у палаті?
— Так.
— Прилюдно?
— Так.
— Яку дивовижу?
— Довго тріваючу.
— Цікаво! Якже довго?
— Ціле життя.
— Довго. Але я не розумію!
Мовчала й надумувалася.
Був уже переконаний, що заноситься дійсно на поважнішу дивовижу, коли вона аж. так довго надумується. Ждав. Вона повіяла віяльцем і запитала:
— Чи ти мігби наближитися до жінки, про яку знавби, що вона недавно могла бути в руках иншого мужчини?
Видивився на неї і відповів коротко: — Ні.
— А що ти відповів би, якби я таксамо сказала тобі: — „Ні“!...
Коли вимовила те слівце „ні“, здавалося їй, що вшиває на другий, ще більше небезпечний дніпровий поріг.
Її відповідь була для нього зовсім несподівана. Скорше сподівався почути ганьбу від Пророка з неба, як таке. Був ображений мов нечуваним замахом на свої права.
В першій хвилі хотів їй відповісти, що вона належить до нього, як кожда жінка в сій палаті, і що вона була ще недавно невольницею! „Але невольниця не здобудеться на те, щоб висмикнути з рук султана криштал судейської влади“, подумав. „І не відважиться навіть на спробу таких змагань,
{{{pagenum}}}
