Сторінка:Назарук О. Роксоляна (1930).djvu/22

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

ними ногами бідні бранці-полонені та копита некованих татарських коней.

Онде йшли вони — татарські бранці — оточені татарською сторожею. Помарнілі, почорнілі, ледви на ногах держалися. Здавалося їй, що вони не видержать довше сеї подорожи в безмірній одноманітности степу, виссаного жарким сонцем з останніх соків — як серце її було виссане з надії.

Подивилася на свої ноженята, щоб побачити, чи не поранені. Бо може прийдеться і їй дальше йти пішки... Щойно тепер запримітила, що має тільки оден слюбний черевичок на собі і той подертий. Видно, мусіли роззувати її, але оставили. А може при взуванню оставили, подумала.

Невзута ніжка боліла. Придивилася їй блище. На ній була кров, почорніла, засохла...

І ще побачила, що в чорних мажах, якими їхала, були без ладу накидані річи, головно жіночі, й усяка матерія, очевидно награбована. Гірко усміхнулася. Бо пригадалося їй пророцтво циганки. Воно вже здійснювалося, але зовсім інакше. Бо вправді бачила „під ногами“ адамашкову матерію, але не було ні перлів, ні фарарів, ні біленьких шовків. І кровцю мала не на рученьках, а на ніженьках...

З трівогою пошукала на собі маленького срібного хрестика від матери, бо боялася, чи не забрали його. Він був. Засунула його на бік. Якже дорогий він був тепер для неї! Не тільки як памятка від матери, але й як памятка з тої країни, яку покидала — може на все. Перший раз у життю відчула дійсну близкість Того, хто помер на хресті, замучений. Терпіннє наближало її до Нього. Кругом бачила також терпіння битих бранців, які йшли пригноблені на свою Голгофту. Міцно притиснула хрестик до себе й успокоїлася. Тому хрестови служив її батько. Іменем того хреста боролися на степах наші козаки з Татарами. Якась неозначена надія на поміч, на свободу почала прозябати в її думках.

Оглянулася на всі боки, шукаючи очима Степана. Але не могла його знайти, хоч обхопила зором майже цілий татарський обоз, що як великий, чорний вуж тягнувся Диким Полем і вилискував тут і там зброєю своєї сторожі.

 

18