Сторінка:Назарук О. Роксоляна (1930).djvu/234

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


— І тому, дитинко, кажу тобі, твій чоловік ще далі сягне як сягнув. Я проста попадя, доню, але то, що очи бачать, кажу, тай що розумні люде говорять. Каже о. Теодозій, що Господь Бог так справедливо відмірив нашим кару, що ні на макове зерно не схибив.

— А за щож ви, мамо, так натерпілися разом з покійним татом?

— За що? За тих, що перед нами були, так у нашім Святім Письмі написано, доню. От, бачиш, ти у нас все добра дитина була і мене ти пошанувала, сай тобі, доню, Бог добру долю послав, що аж диво. А схибиш проти Божої волі, то відпокутуєш, доню, ой тяжко відпокутуєш і ти — і най Бог відверне — твоя дитина. Бо кара Божа йде від рода в рід. А як навернешся, доню, серцем до Бога, то будеш чути, як Він іде перед тобою в життю твоїм так, як ішов перед тобою і переді мною аж сюди Тай не дав нам кривди зробити по дорозі.

Мати перехрестилася побожно. Прості слова її глибоко западали в душу молодої султанки. Але немов не знаходили в ній дна. Лискавками перебігли їй у душі важні події її життя, неспричинені і спричинені нею. Пригадала собі, як виреклася віри своїх батьків задля любови до мужчини і блиску світа сего. Мигнув їй перед очима убитий Великий Везир Агмед-баша і чорний слуга Гассан. А потому пригадала собі страшну думку, яку мала про первородного сина свого мужа від иньшої жінки. Задріжала. Але — не бачила повороту. Немовби плила або летіла в пропасть. Зітхнула.

— Бог ласкав, донечко, казала лагідно мати, що запримітила тяжке зітхнення дочки. І все ще час, поки живе людина, завернути зі злої дороги. Аж там уже не буде часу, як у сиру земленьку ляжемо і скінчиться наша спроба на сім світі.

І мати зітхнула.

Прийшли слуги просити до стола. Молода султанка перекинулася поглядом з матірю і відповіла:

— Потому.

Довго ще говорили.

Зачало вечеріти. Крізь венецькі шиби вікон султанської палати заблистіла червень заходячого сонця і заграла на дорогих коврах стін і долівки. Муеззіни зачали співати пятий

{{{pagenum}}}