Сторінка:Назарук О. Роксоляна (1930).djvu/24

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

І плач потряс нею, як нагальний вітер яблінкою в саді над Липою, біля церковці св. Духа... Виплакавшися, зітхнула до Бога і успокоїлася.

VIII.

На однім з постоїв запримітила Настуня якийсь неспокій між татарською сторожею. Татарські команданти раз-ураз збиралися на наради, перечилися між собою, висилали гонців. Вечером не розпалено огнищ, хоч були вже далеко в степах. Очевидно — Татарам грозила якась небезпека.

На цю думку радісно заблистіли очі Настуні а в серці розгорілася надія. Надія на свободу.

Як надійшла ніч, не могла заснути. Бо цілий табор не спав. Чути було в воздусі, що на щось заноситься. Задрімала щойно по півночі, як косарі вже високо піднялися на небі.

Як довго дрімала не знала. Збудив її тупіт кінських копит і страшний крик. Намети татарського табору в однім кінці палахкотіли ясним огнем. В його блеску побачила кілька невеличких козацьких ватаг, що відважно вдерлися в татарський табор. Пізнала козаків по їх лицях і шапках, по чубах тих, які в метушні й бою втратили шапки. Серце в її грудях забилося так, що немов грудь розсаджувало.

В таборі між полоненими піднялася метушня. Козаки перли якраз на ту часть табору, де містилися полонені. Вже доперли до мужеського полону. Вже частина полонених мужчин получилася з ними. Вже чула виразні оклики в рідній мові:

— „Ріж, бий невіру бісурмана!“

І здавалося їй, що між полоненими доглянула й свого Стефана, котрий напирав на Татар з люшнею від воза. Серце в ній билося як пташка в клітці. Вже бачила, як вертає до дому, як кінчить перерване весіллє і як справджуються слова циганської ворожки, що матиме два весілля, а одного мужа.

Весь жіночий полон з дрожачим серцем слідив вислід боротьби. Полонені дівчата й жінки сиділи тихо як перелякані птиці, над якими бються шуліки. Тільки тут і там якась відважніща вимикалася в степ серед замішання й інстинктом кермована бігла в напрямі, відкіля прийшли козаки. Настуня з жалем дивилася на свою зранену ніжку.

 

20