Сторінка:Назарук О. Роксоляна (1930).djvu/26

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


IX.

Зі сходом сонця табор рушив у дальшу дорогу. Свист ремінних нагаїв і крики болю полонених не умовкали. Але жіночого полону не били. Навпаки. Щойно тепер дали сему полонови можливий харч: ячмінь, просяну і гречану кашу, приправлену кінським товщем.

Настуня зрозуміла, що кормлять їх уже як свою власність, яка представляє більшу ціну на торзі, коли добре виглядає.

Вже чула в серці, що не вирветься з неволі. І почала спокійно придивлятися своїм власникам — присадкуватим, з товстими черевами, широкими плечима, короткими шиями й великими головами, з узкими, чорними очима, короткими носами, малими ротами та з волоссєм чорним як смола і грубим як конячі гриви.

Розуміла, що прийдеться їй стати невольницею або може жінкою одної з тих брудних потворів, про які ще в дома оповідала їй бабуня, що вони родяться сліпі, як собаки[1].

Здавлюбала в собі обмерзіння й дивилася в невідому далечінь. А уста її шептали молитву до Богоматери.

Татаре що раз дальше запускалися в безмежні степи, йдучи в полуднево-східнім напрямі. А чим далі посувалися у глибину степів, тим більше свобідно почувалися й їхали помаліще. Але в міру як наближалися до своїх аулів, щораз то частійше бралися до тресури свого жіночого полону, щоб заголюкати до останка своїх бранок і зламати в них усякі прояви їх волі.

В тій ціли як лише котра прочуняла від утоми, казали їй злазити з воза, привязували за шию мотузком до маж і так казали йти або й бічи при возі. Здоровіщих, у котрих можна було сподіватися сильніщої волі, тресували ще більше дико: таких брали на ремені за шию й попід пахи та гнали попри конях.

Ой ще не все сказав Настуниній мамі її виразний сон про долю її дочки!.. Коли й вона прийшла трохи до себе, мусіла також іти що другий день на мотузі попри чорні мажі татар-

22

  1. Автентичне повіря нашого народа про Татар.