— Дійсно! Страшний єсть Джігад, але є ще страшнійші річи, ніж Джігад. Ти правду казав, о Кассім!
А Кассім кінчив оповідати те, про що ніколи не оповідали правовірні мослеми в палаті Падишаха:
— А на деякі подвіря народ сам затягнув призначених на смерть бунтівників і замкнувши всі брами, дивився з вікон, як голодні, собаки живцем роздирали звязаних бунтівників.
Султанка відкрила руками очі і сказала:
— Се вже дуже жорстоко, о Кассім!
— Але справедливо, о Хуррем!
— Чому справедливо, о Кассім?
— Бо народ, котрий милосердиться над бунтівниками проти Аллагом даної Влади, сам буде пошарпаний голодними псами, тільки ще гіршими, ніж ті пси, що мають шерсть на собі.
— То пси без шерсти гірші ніж пси з шерстю? запитала наівно.
— Безконечно гірші, о Хуррем! Бо навіть найлютійші пси з шерстю не збиткуються довго над ніким. Загризуть — і по всьому. А собаки без шерсти дуже збиткуються, о Хуррем, — і довго тревають їх знущання.
—А чому я ще не бачила таких небезпечних собак без шерсти? Як вони називаються?
— Ти бачила їх, о найкраща квіточко Едену! Ті собаки без шерсти називаються люде. На покаяніе народам сотворила їх безконечна мудрість Аллага, як найстрашнійшу кару. І взяла мудрість Божа гнучність гадини і зуби вовка і рев медведя і виття гієни і скомління пса і кигті леопарда і рило безроги і їдь скорпіона і захланність тигра. І горе, о Хуррем, містам, і країнам, котрі не пізнаються на тій собачій породі без шерсти.
Хвилину думала, потому запитала:
— То ти, о Кассім, відколи бачив початок бунту в Стамбулі, певно змінився до глибини душі?
— Так, о Хуррем, я від тоді змінився до глибини душі, відповів якимсь сухим голосом, як дервіш-аскет.
— І ти не уступивби перед бунтом, хочби весь Стамбул ішов проти тебе...
258
