Сторінка:Назарук О. Роксоляна (1930).djvu/28

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


Настуня вже освоїлася з думкою про все, навіть про чорну смерть на Чорнім Шляху.

Тимчасом її Стефанови удалося в замішанню прилучитися до одної з козацьких ватаг. Незабаром добився він до Камянця, де його батько мав спільників. З одним з них пішов, Стефан зараз до монастиря Тринітаріїв, котрі займалися викупом з полону. Там якийсь польський монах з побожним виглядом заявив йому, що коли прийме польську віру, одержить допомогу при викупі своєї судженої. Але коли почув від Стефанового товариша, що батько сего молодця називається Дропан, — відразу змяк і почав обчисляти кошти викупу. Бо Дропан був знаний.

Молодий Стефан любив Настуню. Але він твердо любив і свою Церкву, хоч вона була в пониженню. Може якраз длятого любив її так дуже, що бачив її слабість в порівнанню з латинським костелом. Не розумів причин слабости одної, ні сили другої хоч бачив кріпку організацію латинських священиків, їх всюдиприсутність і ціпку звязь їх самопомочи.

Як кожда сильна і благородна вдача, так і Стефан не давсяб був взяти на ніякі обіцянки ні навіть на сповнення їх — за ціну опущення своєї церкви. На предложення чужого монаха не відповів ні словечка, хоч чув жаль у душі, що й наша церква не мала такого Чина як Тринітарії. Батьківський товариш відповів за нього:

— Се син Дропана, купця зі Львова. Ні він, ні його батько не схоче даром вашого труду.

Тепер і чужий монах не відповів ні слова, тільки дальше рахував приблизні кошти викупу.

Вийшовши з тринітарського монастиря, пішов Стефан подякувати Богу — до своєї церкви біля самого ринку в Камянци. Довго клячав на її камяних плитках і молився.

А коли вийшов, побачив на церковнім подвірю подругу Настуні, Ірину, котрій також удалося втечи серед замішання, хоч і з иньшою ватагою козаків. Була дуже втомлена і змарніла. Разом поїхали в дальшу путь — до дому.


Nazaruk Roksolana Ornament2.jpg