Pace tua, si pax ulla est tua, Pontica tellus,
Finitimus rapido quam terit hostis equo
Pace tua dixisse velim tu pessima duro
Pans es іn exilio, tu mala nostra gravas.
А Настуня мала таку сильну горячку, що була півпритомна, коли на татарськім шкірянім мішку, випханім сіном, переправляли її через Дніпро коло Тавані.
Ой далеко ще від Тавані до кримської шийки Перекопу. А дуже далеко для тих, що мусять пішки йти з мотузом на шиї, як невольники.
За Таваню зачиналися вже татарські аули. Але вони були тут іще такі рідкі й подвижні, а Настуня була така перетомлена, що в области між Дніпром і Перекопом не запримітила ніяких аулів, хоть чула, як Татаре часто повторяли слово „аул“ і вже за кілька тижнів подорожування з ними догадувалася, що се значить. І домірковувалася, що входять в область їх движимих „осель“ чи радше постоїв. Мов злудні привиди степової пустині щезли кудись ті аули на всім, просторі між Таваню і Перекопом — точно так, як фата-морґана.
Мабуть під сю пору Татаре боялися чогось в тій области й усунули свої аули аж за шийку Криму. А може Настуня ізза тяжкої перевтоми тільки не запримітила нічого.
Від непамятних часів пересувалися по степах, мов таємничі хмари, ріжні завойовники, племена, орди й ватаги добичників, яких навіть з імени не знає історія. Одні другим видирали в крівавій боротьбі награбовану добичу. І щезали з нею в безвістях бездоріжного степу, паленого сонцем.
25
