і вапно, сіль і сірка. Там можна згинути від спраги, бо нема ні каплини води до пиття.
Немов горяча піч обняла каравану вузька і безводна долина. Одиноку стежину її ще більше звужували з обидвох боків острі, камяні виступи-іглиці високих гірських стін з червоним, чорним і ясножовтим камінням.
Каравана з трудом зачала входити на гору Ваді-Будру. Величезні поклади брунатнього, червоного й зеленого граніту мов поверхи веж підносилися до неба. Виглядали як будова велитнів, бо великанські квадри каміння видніли немов уставлені одні на других. Великі купи й довжезні полоси чорних жужлів, випалених вульканічним огнем, тягнулися попід кольосальні брили ґраніту. Між ними тут і там немов горів яскравий як цегла червоний порфір.
Втомлена йшла каравана Султанки стежиною самим крайчиком пропасти через старинний перехід, де вже найменьший подих вітерця викликає бодай улуду охолоди.
В полудне четвертого дня дійшла каравана Султанки до славних копалень Маґгара, де вже літ тому пять тисяч єгипетські фараони добували мідь і маляхіт і відки слуги їх привозили дорогий синій туркус до царських скарбниць у Мемфісі.
Тут здержано похід, бо Султанка хотіла оглянути старезні шахти. Вони з неімовірним трудом і накладом праці вкопані в надзвичайно тверді, блискучі скелі ґраніту і що далі, то вусші. Штучні, камяні колюмни забезпечували робітників перед заваленням їх у небезпечних місцях, де ґраніт був потрісканий. Ще видно було сліди долота й иньшого знаряддя старинних каменярів Єгипту між синьо-зеленими туркусами в міцних скелях, де вони в темних ломах заховали свій блиск і свою чудну барву.
Вся долина покрита була до втоми монотонними куснями цегли, випаленими на червоно, оживлена тільки набатейськими, коптійськими, грецькими й арабськими надписами, вирізаними на великих скелях. Султанка Місафір прислонила білою рукою свої сині очи й занялася читанням арабських надписів. І довго читала їх тай навіть виписувала з них старинну мудрість як пчола, що збирає мід, де зустріне його.
276
