своїй лежанці Ляшка зпід Львова, побита за непослух так, що ні сісти, ні лежати не може".
Настуня глянула в той бік, де їй показали хору. На долівці лежала боком у кутку на лежанці молода дівчина, й не рухалась. Настуня підійшла до неї зі спочуттям. Всі разом з нею звернулися в той бік і обступили хору.
— Лежача болісно усміхнулась і сказала до Настуні:
— „Тут бють дуже болючо, але нешкідливо — батогами по обвитім тілі“.
— Втім увійшла керовниця, а за нею внесли обід.
Почався рух. Всі сідали на своїх місцях. Тільки хорій подали харч. Настуні також призначено її місце.
По обіді, який був дуже ситий, бранки почали пращатися з Настунею, кажучи:
— „Кожда з нас мусить іти до своєї роботи. Вечером оповімо тобі все. А ти покищо поговори собі з хорою, бо тебе ще сьогодня не заберуть до школи".
Коли всі опустили кімнату. Настуня присіла до хорої й запитала її лагідно, відколи вона в полоні.
— „Я"; відповіла хора, „попала в татарський полон уже рік тому. Батько мій Вєлєжинський, має село і може міг би викупити мене, якби знав, де я. Але ті Ґенуенці укривають ліпших бранок..."
— „Чому укривають?"
— Бо сподіваються або тим більшого окупу від родичів, чим довше вони тужитимуть, або великої ціни від чужих, яким разураз показують нас вивчивши наперед чого їм треба".
— „А чого їм треба?"
— „Як від котрої. Вони ділять нас, бранок, на ріжні роди. Одних, простих і негарних, призначують до тяжких, робіт і до праці вдома. Инших беруть до шкіл".
Ляшка усміхнулася з прикрістю і сказала:
— „До такої, як тебе призначили, ще добре дістатися".
— „А до якої школи мене призначили?"
— „Тебе призначили таки до дійсної науки. Наврать
37
