Сторінка:Назарук О. Роксоляна (1930).djvu/40

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Ібрагім і Вірменин попращалися з ним, взяли з собою Настуню і повели до зовсім иншого крила будинку. Перейшли з нею два великі подвіря й огород, у якім були дерева. Потому впровадили її в новий будинок і передали в руки иньшої керовниці. Попращали рухом руки і пішли.

III.

Настуня знайшлася у великій кімнаті, де було багато молодих невільниць. Вони зараз обскочили її й ріжними мовами почали питати, хто вона, з якого краю, коли і як попала в полон.

Були між ними і бранки з української землі. Настуня зараз присусідилась до них.

Побачивши своїх, повеселійшала й оповідала майже радісно. Тут відчула близькість людей уроджених на однім шматку землі, де сонце таксамо світить.

— „Ти така весела!" — сказала з подивом одна з її нових товаришок недолі.

— „А чому не має бути весела?" відповіла друга. „Атже піде до школи, а за той час може родичі довідаються, де вона й викуплять її“.

— „До якої школи?" запитала Настуня.

— „То ти не зінаєш? Ми тобі скажемо", посипалося зі всіх боків. А одна з них, що мала на руці таку як Настуня червону шарфу, тільки вже старанно пришиту, почала так:

— Отся червона лента значить, що тебе зараз не продадуть...

— „Ой чому ні!“ перервала друга. „Або не продали тому тиждень одної з нас, хоч мала червоний знак?"

— „Ее, ту сподобав собі якийсь великий пан і дав більші гроші!"

— „Також і її може хтось сподобати собі".

— „Еее, за тою вже шукав! А сих, що призначені до школи, показують тільки дуже богатим купцям і то рідко".

— „Але скажіть уже раз, до якої школи піду", просила Настуня.

— „Властиво, то ми всі в школі і то в якій школі! Треба слухати й учитись, бо бють. Ах, як бють! Онде лежить на

36