Настуня зміркувала, що тепер запровадять її до когось, хто рішатиме про її долю. Додумувалася, чому вже тепер: мабуть Ібрагім і Вірменин хочуть зараз вертати або мають якісь инші діла. Розуміла що вона остане тут, у сім будинку, тільки не могла догадатися, до чого її призначать
Керовнйця шатні закликала одну зі слуг і сказала щось до неї. Та попровадила Настусю довгими коридорами до кімнати, перед дверми якод стояли посильні. Сказала щось одному з них. Він вступив до середини і за хвилину вийшов Вірменин. Служниця вказала йому Настуню.
Вірменин подавсяг не пізнав її в новім одязі. Потому взяв її за руку і впровадив до кімнати.
Була це велика, гарна, саля, з коліровими венецькими шибами у вікнах. Долівка її вистелена була матами. Перед вікном стояв стіл, на нім оправлені в шкіру книги й два трираменні свічники. Перед столом сидів на подушці Ібрагім а біля нього старий уже мущина, сухий, середнього росту брунет, мабуть старший брат того, що записував у першій кімнаті, бо були дуже подібні.
Ібрагім, побачивши Настуню, встав і підійшов до неї, з очевидним задоволенєм придивляючись, як вона покращала в новім одязі. Взяв її за руку й попровадив аж до господаря кімнати, що вдивився в неї.
Настуня мимохіть склонила голову. Ібрагім весь час говорив, Вірменин притакував йому. Хоч Настуня на думку, що зараз пічнуть її знов оглядати, вже змішалася, одначе запримітила, що тепер уже не тільки Ібрагім але й Вірменин говорить те саме, а господар кімнати мовчить.
Оба ЇЇ „опікуни" почали рівночасно оглядати ЇЇ. Вона так змішалася, що кров почула аж в очах. Коли наступив відплив крови, запримітила, що господар кімнати оглядає ЇЇ зовсім такими самими очима, як її батько коня, який йому сподобався.
Сей спомин оживив ЇЇ й вона усміхнулася сама до себе. Господар кімнати сказав щось. Оглядини були скінчені і то корисно для неї, бо оба її дотеперішні опікуни були очевидно задоволені. Господар кімнати підійшов до одної з шаф, виняв відтам якусь шарфу червоної краски і заложив її сам на рамя Настуні.
35
