Але його щораз більше немов заливали дві нові струї. Ще виринав він у її душі — навіть яснійший, ніж передтим. І держалася його так, як держиться мурашка на малій трісочці, котру вже несе повінь.
О, страшна е внутрішна повінь розхвильованої душі людини! А така повінь щойно зачинала прибувати в невинну душу Настуні...
Хоч Настуня не любила Річчіого, але з запертим віддихом слухала його лекцій, особливо про безоглядні вчинки жінок в Італії. Якже він цікаво оповідав! — Про їх інтриги й заговори, або про ріжні отруї, якими прятали зі світа ворогів.
У нутрі кричало щось у ній, що так не вільно робити. Але рівночасно заглушувала той крик нова свідомість, що так роблять... І моральний крик її душі був щораз тихіщий і тихіщий. Просто освоювалася з тим, хоч терпіла від того.
Одного дня прийшло їй на думку, що її учитель має якийсь означений і добре обдуманий плян, коли оповідає їм про те все. Властиво від першої години, яку перебула разом з ним у школі, відчувала, що се якийсь таємничий чоловік, котрий чогось не договорює. Кілька разів здавалося їй, що ловить кінець нитки його дуже таємничого клубка. Вже пальчик прикладала до чола на знак, що відгадала. Але їло хвилі спускала ручку... Не могла відгадати.
Все те її цікавило й захоплювало, але й мучило. Тому відітхнула, коли Річчі перейшов до зовсім нових справ. Настуня щось чула про се вже вдома — перші глухі вісти. Але тут довідалася докладнійше про нові дива дивенні, які італій¬ ський земляк її учителя відкрив за великим морем, у котре заходить сонце. Довідалася про червоних людей, що летять як вихор степами і здирають шкіру з голов побіджених, про їх шкіряні „віґвами" й камяні святині на таємничих озерах, про золоті палати їх царів у Мексику і Перу та про страшну, завзяту боротьбу з білими наїздниками.
З того повернув Річчі на оповідання іпро чудові пригоди Одисея. Помалу перейшов до єлинської фільософі'і, Втягала
50
