„Ambula ubi vis, quaere quodcumque volueris: et non
іnvenies altiorem viam supra, nec securiorem viam іnfra, nisi
viam sanctae crucis“.
„Понад морем сумно лине
Ключ відлетних журавлів.
Хто з них верне? Хто загине?
Чути їх прощальний спів.“
Багато днів минуло у школі невольниць і над страшною Каффою вже другий раз на північ летіли журавлі. Настала гарна весна і земля запахла. Одного вчасного вечера, коли до пристані причалиїв ряд турецьких ґалєр, побачила Настуня з вікна своєї кімнати, як військова сторожа у пристані зачала кидати, свої шапки на землю і зривати намети! Голосні оклики вояків доносилися аж до неї.
Миттю стало відомо всім, що в місті Оґрашкей помер у дорозі старий султан Селім[1] і що тіло його чорними волами везуть до Стамбулу.
Якесь небувале заворушення заволоділо мусуііманами. На устах усіх було імя престолонаслідника, що досі був намісником Магнезії.
— „На престол вступає молодий Сулейман!“
Сі слова вимовляли мусулмани з якимсь особлившим притиском і таємничістю в очах.
По вулицях міста якось інакше йшли військові відділи: інакше ступали, інакше несли мушкети, інакше підносили
53
- ↑ Селім І. (Батько Сулеймана Великого), знаний в турецькій історії під іменем: „Грізний” і „Жорстокий”. Уже батько Селіма Баязед пустошив українські землі аж поза Самбір і Перемишль. А Селім побідив Персію та загорнув Сирію і Єгипет, де на його приказ утопили Турки в Нілю 20.000 полонених Мамелюків. Селім поводився жорстоко і з найблищими родичами. Помер наглою смертю в подорожі 1520 р.
