Сторінка:Назарук О. Роксоляна (1930).djvu/58

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


голови. Крок їх став твердий, а лидки яничарів мов сталь напружалися... У старих, чорних улицях Каффи збиралися товпи мослємів і голосно кричали до неба:

— „Аллагу Акбар[1]! Нехай сто літ живе султан Сулейман!“ ...Десятий Султан. Османів! А з тим окликом якась дивна лєґенда віри і надії йшла від Чорного Моря і від гір Чатирдагу між народ мослємів. Йшла і кріпила його на дусі і на тілі.

Навіть на подвірях гаремів побожні жінки мослємів піднімали своїх дітей вгору і з завзяттям шептали:

— „Нашу кров і майно — на приказ Падишаха!"

І всі мошеї станули отвором, а народ мослємів филями напливав молитися за молодого Султана. Із верхів мінаретів кричали муеззіни дивними голосами свої молитви: Мов дрож громовини йшла по краю мослємів. Чути було в воздусі, що надходить велика доба держави Османів, підготована твердістю покійного султана. Якась аж неймовірна єдність опанувала мусулман всіх племен і станів — від богача до жеброти. Від неї тим. виразнице відбивали посоловілі обличча чужинців, христіян і жидів.

Настуня з цікавістю очікувала дня, щоб розпитати свого учителя Абдуллага про молодого султана.

Як тільки на другий день увійшов у кімнату Абдуллаг, запитала його:

— „Чого мусулмани сподіються від нового султана?"

Абдуллаг подивився уважно на неї, склонив голову, схрестив руки на грудях і сказав глибоким, теємничим голосом:

— „Султан Сулейман буде найбільший зі всіх султанів наших!"

— „Чому?" запитала молода невольниця, котра вже убулася в школі і привикла до учителів.

— „Бо так предсказано," відповів з глибокою вірою поважний Абдуллаг.

— „Але що саме предсказано?" запитала цікаво Настя.

— „Предсказано, що з початком кождого століття родиться великий муж, який обхопить те століття як бика за

54

  1. Аллагу Акбар = Боже всемогучий!