Сторінка:Назарук О. Роксоляна (1930).djvu/59

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


роги і поборе його А султан Сулейман уродився в першім році десятого століття Геджри.“

— „Алеж у тім році уродилося бідьше людей“, замітила Настуня.

— „Не говори так, о, Хуррем“, відповів поважно Абдул.

„Бо султан Сулейман, любимець Аллага і свята різка в руці його, має за собою ще оден знак на те, що буде найбільший зі всіх султанів наших.“

— „Який знак?“ запитала ще цікавіще.

— „Такий, що він десятий з черги султанів! А число десять се найбільш досконале число! Бо воно кінчить і завершує перший круг чисел. Про досконалість сього числа свідчить те, що маємо десять пальців на руках і десять

на ногах, маємо десять змислів: зір, слух, нюх, дотик і смак і пять таких у нутрі, маємо десять частей святої книги Корану і десять способів читання її, маємо десять учнів Пророка і десять заповідей і десять частей неба і десять геніїв над ними і з десятків складається все військо Падишаха. Десятий султан тяжко побє ворогів ісляму. Чи не чуєш, як інакше перекликається сторожа у пристані? Вона вже чує, що велика рука взяла над землею знак влади Пророка, ще більша, ніж була рука його грізного батька, нехай Аллаг буде милостивий душі його!“ [1].

55

  1. Історичні дані про Сулеймана і рід його: Сулейман В. царствував 46 літ (1520—1566). Скоро по вступленню на престол пішов війною проти Угорщини і показався відразу грізним сусідом хрнстіянського світа та дуже здібним вождом. Він здобув Білгород над Дунаєм та всі околичні замки, скрізь витинаючи в пень залоги подібно як його батько. Папа Лев X. голосив раз-у-раз круціяти проти нього. В рік опісля обляг Сулейман в силі 300 вовнних кораблів зі 100.000 війська остров Родос і здобув його від Лицарів св. Іоана (відомих опісля під імецем Мальтанських) по тяжкій 5-місячній облозі, признавши їм за хоробрість почесну капітуляцію (вони боронилися поки їм стало пороху). В другім поході проти Угорщини побив її короля Людвика II. під Могачем і страшно знищив угорську армію та весь край здовж Дунаю. В р. 1529 пішов війною проти Австрії, обутупив Відень і довго бив у ту кріпость з 300 гармат. В тім поході товаришила йому його жійка Роксоляна. Золоті намети її стояли в селі Сіммерінґу. (Тепер XI. округ Відня). Вдоволився потому щорічним гарачом від Фердинанда в сумі 100.000 золотих дукатів. Опісля пустошив береги Італії. Армію мав поверх півміліонову і 15.000 ґвардії яничарів дуже здисциплінованих. Доходи його виносили коло 500 міліонів аспрів річно. Силі його не було рівні в цілім тодішнім світі. Був твердого характеру, відважний, робучий, розумний і справедливий, раз даного слова все вірно додержував. Любив молитву (сам укладав побожні псальми), лови і війну. Се перший монарх нових часів, що з державоюї каси виплачував постійні, значні платні ученим, поетам і артистам. Росту був високого, рухи мав поважні, вираз обличча дивно лагідний, в поведеню самостійний. Не підлягав нікому, опріч своєї жінки Роксоляни, „невольниці з руської країни", з котрою жив у моноґамії — одинокий зі всіх султанів. Але тій одній улягав страшно. Під впливом її тонкої хитрості: казав на своїх очах удусити дорослого і здібного, первородного сина свого від першої жінки, Мустафу — в переконанню, що він „заговірщик", хоч той був невинний. Цілі полки турецького війська так плакали на похороні Мустафи, аж заходилися з плачу. Убиття сина було одиноким поганим ділом найбільшого законодавця Турків-Османів. Але й воно було доконане в добрій вірі, що карав руїнника права і держави. Сулейман помер у глибокій старости, переживши всіх своїх ворогів й улюблену жінку Роксоляну. котру любив аж до її смерти. Вона осягнула свою ціль: забезпечила трон султанів свому синови Селімови II. Але ще побачила на нім палець Божий як на престолонасліднику: він розпився (Селім „Софт" = пяниця). Від нього зачалася руїна сильної держави Османів. Син Сулеймана і Роксоляни, Селім II. царствував несповна 9 літ (1566—1574) і помер з надмірного пиянства й уживання життя, оставивши 10 синів. По нім царствував 22 роки внук Роксоляни Мурад III. (1574—1595), чоловік людський, але слабої волі, яку одідичив по батьку-алькоголіку. Бачучи се й побоюючись «самішань у державі, рада улємів постановила для забезпечення єдиловластя перевести безоглядно стару але жорстоку засаду Турків: вимордувати всіх братів султана. 18 годин опирався їй у диспуті султан Муоад III., вкінці уляг зі слезами в очах і начальникви німої сторожі подав своєю рукою 9 хусток, щоб удусила його 9 братів, що й сталося. По нім царствували дальші потомки: Магомет III. (1595—1603), Ахмед І. (1603—1617) і т. д. Ні оден не осягнув уже могутності Сулеймана, але сприт їх прабабки проявився ще нераз у її потомстві.