Сторінка:Назарук О. Роксоляна (1930).djvu/60

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


А військова сторожа дійсно інакше перекликалася у кафській пристані. Інакше на вежах співали муеззіни. Інакше носили голови навіть прості мослєми: їх уявою заволоділа вже міцна віра в Великого Султана, що все переможе і все упорядкує. І дивні легенди почали оповідати про молодого Сулеймана.

Настуня все нетерпеливо ждала на Абдуллага, щоб розпитувати його докладнійше про нового султана. Тепер Абдуллаг а не Річчі цікавив її передовсім.

На другий день почала знов розпитувати Абдуллага про молодого султана, і так зацікавилася тим, що говорила вже доволі добре з Абдуллагом, навіть без допомоги товаришок.

Абдуллаг урадований її зацікавленнєм, оповідав з найвищим захопленнєм, говорив про великі діла, яких напевно доконає сей молодий султан.

Настуня довго слухала його з зацікавлеіінєм. Нарешті перервала йому словами:

— „Говориш про його діла так, якби султан Сулейман мав вічно жити.“

— „Ні. Вічно жити не буде й він. Але старе передання каже, що він і по смерти правити-ме світом ще якийсь час.“

— „А се як?“

— „Ось так. Десятий Султан Османів умре на львинім столі сидячи. А що він у хвилі смерти своєї оточений буде

56