„пострах пять морів" — від Альґіру по Адан, від Каффи по Каіро, скрізь страшний і скрізь присутний... Жах спараліжував усякий рух на галері торговців. А три темні судна Хайреддіна, найстрашнійщого пірата тих часів, щораз блище світили червоними огнями. У світлі їх Чорне Море ставало ще чорніще. І якась тяжка задуха лягла на воздух і на воду і на серця всіх людей на галері, — така тяжка, якби духи всіх помордованих грізним султаном Селімом хмарами летіли зі всіх усюдів на суд справедливого Аллага. Навіть невольниці, котрі нічого не могли втратити, відчували, що може бути ще гірша доля від тої, яку мали: попасти в руки закамянілих злочинців як добича, жеребом тягнена.
А темні судна Хайреддіна підпливали все блище і блище. Вже на них виразно видніли чорні тула гармат і блискучі гаківниці і залізні драбини з гаками, які розбишаки перекидали на купецькі кораблі і так діставалися на них з мечами в руках і ножами в зубах. Онде стояли вони довгими рядами, ждучи наказу ватажка.
Ґалєра торговців стала — як курка, на котру налітають, шуліки. А на однім з піратських суден вийшов з каюти Хайреддін з рудою бородою, пострах всіх людей, що плили морськими шляхами, без ріжниці віроісповідань. Обличча опришка було порізане глибокими близнами. Крізь легкий прозрачний кафтан з червоного шовку видніла сталева кольчуга. За поясом мав два острі ятагани, при боці криву шаблю, в руці звичайну палицю-кавулю. Бороду мав руду, аж червону, немов помальовану.
Настя на той вид зачала тихо тремтячими устами шептати псалом: „Помилуй мя Боже по великій милости твоїй і по множеству щедрот твоїх...”
Кляра, на всім тілі дрожачи, шептала до Настуні:
— „Зараз буде напад..."
Хайреддін глумливо й уперто вдивлявся в галеру торговців, не кажучи ні слова. Над його головою помалу підносили червене полотно на двох жердках. На нім звичайно видніло одно-одиноке слово:
— „Піддайтеся!"
62
