Сторінка:Назарук О. Роксоляна (1930).djvu/67

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Але тепер на велике здивування всіх, що вліпили очі в полотно, був більший надпис:

— „Десять днів і десять ночей не беру добичи ні на морі ні на суші ні від мослємів ні від нессараг відколи вуха мої вчули вістку, що на престол мослємів вступив Десятий Падишах Османів."

Всі відітхнули, хоч страх не уступив відразу: і свобідні і невольні на пів притомними очима гляділи на три піратські судна Хайреддіна, що тихо сунули попри них.

Вони вже зникали на чорнім тлі, а жах невольниць ще більшав на думку про вїзд у столицю того чоловіка, котрого хоч на десять днів пошанував страшний Хайреддін з рудою бородою.

Настуня збілілими устами раз-у-раз відмовляла „Помилуй мя Боже“ — вже зі страху перед Царгородом, столицею Халіфа.

Всі невольпиці вже Бог знає котрий раз оповідали собі, як перед виладовуванням іх у пристані покують їх чвірками в ланьцушки, бо в натовпі моглаб не одна втечи і пропасти.

Кляра, котра відкись докладно знала майже про все, що робили з невольницями, пояснювала Настуні, що коли часом не стає ланьцушків, то скорше навіть мужчин повяжуть звичайними путами, ніж молодих жінок і дівчат.

— „Та чому?" питала Настя.

— „Яж тобі вже говорила! Бо мусулмане кажуть, що найдурніща жінка хитріща від найрозумніщого мужчини. Зрештою ми в нашім віці дорощий товар, ніж найсильніші мужчини."

Білі ручки Настуні злегка задрожали, а в її синих очах заперлилися сльози.

Над ранком заснула неспокійним сном. І снилося їй, що на ґалєру таки напав Хайреддін-розбишака трома суднами і що здалека надлетіли малі чайки козацькі... І що була завзята битва і що Галера почала горіти і пекла ясна полумінь. Пробудилася з криком. Було ще темно кругом. Тільки оченята її пекли від недоспаних ночей. Сіла на лежанці й очікувала днини. Раненько почула в небі тужні голоси. Такі тужні,

63