Сторінка:Назарук О. Роксоляна (1930).djvu/68

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

що здавалося їй на хвилинку, що то її рідна мати й батько кличуть за нею:

— „Настуню! Настуню“!

А то ключ перелетних журавлів летів з Малої Азії понад Чорним Морем, на північ, в Рідний Край Настуні. Може й він пращав її...

Перед її очима став Рогатин і великі луги над ставищем, де часто спочивали журавлі.

— „Там певно все ще в руїні,“ подумала і сльози заперлилися в її очах. А чорна галера торговців живим товаром плила і плила на захід сонця — в невідому будучність.