Сторінка:Назарук О. Роксоляна (1930).djvu/73

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

піску, насипаних на той час в подвірю султанської палати, щоб показати, як свята каравана йтиме важким шляхом пустині."

В тім місци Настуні задрожало серденько в груди. Але вона ще не знала чому. Щойно по хвилі додумалася причини свого зворушення: мусулманський символ пригадав їй инший символ інакшого свята, в ріднім домі батьків, де на святий вечір вносили „дідуха" і стелили на долівці пшеничну або житну солому. На дворі смеркало і перша зірка блимала на небі. І звичайно потрясав сніжок. Як сон, як сон, як далека мрія рисувався їй у душі сей святочний спомин. І Настуня похилила на хвилю головку.

А старий Ібрагім оповідав дальше:

— „По тій церемонії задержують обох верблюдів на місци й розстелюють перед ними молитовні килими. Духовники звертають лице до Мекки, а Шейх-Уль-Іслям ще раз благословить їх. І тоді свята каравана опускає палату султана і входить між народ. Ось зараз надійде..."

Дійсно. По зворушенню народа видно було, що надходить свята каравана. Очи всіх звернулися в той бік. На чолі каравани посувалися ті самі духовники, що йшли недавно до султанської палати. Тільки тепер їхали на білих конях; сідла їх були богато вибивані золотом. Шпаліри війська з трудом здержували товпу, що перлася, аби як найблище стати біля святої каравани. Військо тупими кінцями копій і ударами батогів заганяло тих, що випихалися із рядів. Два передні верблюди виставали високо своїми головами понад товпу. Дорогі металеві вудила звисали з їх писків, а шовкові кутаси з їх золотом тканих накривал. На хребті першого верблюда колисався на дорогоціннім килимі намет, скарбами наповнений, покритий килимами великої вартости, грубо золотом і сріблом тканими. Другий верблюд мав на хребті на шовкових килимах дивну вежу з павиними віялами й чудовими струсиними перами, що мали відганяти злих духів від каравани. За верблюдами йшла військова сторожа під такт глухих ударів барабанів.

Нараз похід став. Два Араби озброєні кривими шаблями й металевими плитами малими як тарілка скочили проти себе в дикім двобою. Скорими, напрасними ударами били себе взаімно по своїх металевих щитах і шаблях, справно

69