Сторінка:Назарук О. Роксоляна (1930).djvu/76

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Настуня відразу заснула.

Спала так слабо, як пташина на гильці. Від довшого часу переслідували її майже що другої ночі якісь дивні сни. І тепер мала дивний сон: Снилося Насті, що йшла степами, крівавими слідами, з иньшими невольницями. І всі дійшли до якогось мрачного міста над морем. Було темно в улицях його. При вході до кождої вулиці стояв мужчина у зброї з жінкою в білім одязі і з дитиною. І брали на ніч утомлених подорожних. Але питали: — „Чи маєш батьківщину?" Хто мав, той ішов відпочати до дому, до кімнати. А хто не мав, мусів лягати на вогке каміння, під домом. А собаки бігали скрізь і нюхали лежачих і зубаті щурі скакали по них. І холодна мрака стояла в темних улицях. Настуня лягла на мокре каміння й заснула. І в сні мала сон: весь час снилася їй чорна чаша отруї, кінжіал убийників і якась довга бійка без кінця. Тупа, безладна і безцільна. З криком і вереском плювала на себе і шарпали себе і кололи довгими ножами.

Збудилася в сні. І знов їй снилося, що не хотіла спати на твердім мокрім камінню чужої вулиці. Встала і добивалася до дверей. Але еони були вже замкнені і ніхто не відчиняв. І щось збунтувалася в ній. Зачала бити дрібними пястуками в чужі замкнені двері, міцні, дубові, в мурі вмуровані І на диво — розбила їх. Але геть покрівавила собі рученята. І з серця їй плила кров по білім одязі. І з очей її двома струями лилися кріваві сльози — такі червоні-червоні, як огонь. А як дісталася до чужого дому, він був пустий у тім крилі. Впала втомлена на ложе, на мягкі подушки, але заснути не могла. А кров з її серця плила і плила по подушках, по ліжку, по підлозі — до дальших і дальших кімнат. А потому надійшов якийсь мужчина. І збирав ту кров, пригорщами з долівки — і хитався мов пяний.

Стряслася на всім тілі.

Пробудилася втомлена до краю. Глянула у вікно.

Ледви сіріло на торговиці. Тихо клякла на лежанці, обернена обличчам до закратованого вікна й підняла очі до неба. Черствий подув ранку відсвіжував її чисту душу. Вона мов біла квітка відчувала, що наближається щось у її життю, щось зовсім нове й невідоме. Всі думки і всі почування звер-

72