Сторінка:Назарук О. Роксоляна (1930).djvu/75

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


тільки ними. Вроджена їй веселість немов говорила до неї: „Ти даш собі всюди раду."

Але як день почав умирати в улицях Царгороду, закрався неспокій і в серце Насті. Зразу щемів у нім тихо, мов дрожання маленької рани. Потому щораз дуще і дуще.. Вже тьохкало серденько в груди. З початку мов цвіркун в житі — вривано, незначно. Нарешті розтьохкалося, як соловейко в калині, в саді над Липою.

Вже сумерк почав тихо блукати в улицях Стамбулу. Муєззіни кінчили співати пятий азан на вежах струнких мінаретів, як надійшли Вірменин з Ґенуеицем. Були задоволені зі своєї прогульки по місті. Вірменин шепнув щось Ібрагімови і той також повеселійшав.

Звернувся до дівчат і сказав:

— „Ходіть! Маємо вже нічліг біля Авретбазару“.

Рушили.

Єврейка Кляра, що йшла коло Настуні, шепнула до неї:

— „Мати-мемо завтра богатих купців."

— „Та що з того?"

— „Як то? що з того? Все лучше попасти в богатший дім, ніж в убогий."

— „А звідки знаєш, що так буде?"

— „Як то, відки? Ти гадаєш, що вони вернулиб такі задоволені, якби не підкупили слуг якогось богатого дому, котрі завтра купуватимуть невольниць? Но, я їх дуже добре знаю! А не забудеш за мене, як тобі буде лучше, ніж мені?"

— „Ні. Але й ти не забувай!"

— „А чи я тебе забувала в Криму?"

— „Ні, ні. Я тобі дійсно вдячна!" казала Настуня до Кляри. Та розмова трохи успокоїла її.

Вже зовсім було темно, як їх власники запровадили їх у великі сіни якогось заїздного дому, що стояв при самій жіночій торговиці. Спокійно, як овечки зайціли туди дівчата. Незабаром розковано їх і розміщено у великих кімнатах. Для котрих не стало місця, тих приміщено в сінях, на сіні. Всі одержали воду до митя, харч і свіже білля.

Їсти майже нічого не могли. Але з приємністю милися по довгій дорозі. І поклалися спати, кожда зітхнувши до Бога.

71