Сторінка:Назарук О. Роксоляна (1930).djvu/82

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


VIII.
СЛУЖНИЦЯ В СУЛТАНСЬКІЙ ПАЛАТІ.

„Любов перша — чаша запахучих квітів,
Любов друга — чаша з червоним вином,
Любов третя — чаша чорної отруї".....

   З сербської народної пісні.

І.

Сходяче сонце щойно усміхнулося над вежами і мурами султанського сераю і над страшною брамою „Баб-і-Гу-маюн"[1] і над ще страшніщою ,,Джеляд-Одасі“[2] і над великими плятанами в подвірях терему і над малими вікнами в підваллях челяді й над спальною кімнатою новокуплених невольниць.

Настуня прокинулася й відкрила очи. Инші невольниці ще спали.

Перше, що їй прийшло на думку, була челядь в домі її батьків. Одних слуг батьки її любили, других ні. Уважно пригадувала собі, котрих і за що любили.

Думки її перервала кяя-хатун[3], що прийшла будити

невольниць. Вони позривалися на рівні ноги й почали одягатися. Мовчки одягалася й Настуня й потайки перехрестилася та змовила „Отченаш“.

78

  1. Висока брама, звана Царською (в напрямі Гаґії Софії); на ній застромлювано голови страчених достойників і злочинціів.
  2. „Кімната Катів" внутрі т. зв. Середної Брами, біля Площі Яничарів, з двома воротами. Там схоплювали везирів і пашів що попали в неласку султана) в хвилі, коли перейшли перші ворота. Других уже відчинити не могли. В середині їх замучувала на смерть німа сторожа
  3. Безпосередна керовниця гарему, яка одержувала се місце тільки після довгої служби.