Сторінка:Назарук О. Роксоляна (1930).djvu/88

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

ний володареви Османів. Говорила просто через „ти“ і „твій" Він очевидно взяв, се на рахунок незнання мови і звичаїв.

— „Ти зовсім не потребуєш показуватися їй на очі“ відповів усміхаючись.

— „Чиж не таксамо зле буде мені тепер у кождої з твоїх жінок?" замітила дуже тихо.

Султан весело засміявся і сказав:

— „Ти, бачу, не знаєш, що котру жінку чи дівчину султан раз діткне, її відокремлюють і дають їй окремих неволениць і євнухів".

Зрозуміла. Мов лискавиці осліпили її на мить нові, зовсім несподівані вигляди.

Хвилину билася з думками й відповіла вся спаленіла від сорому:

— „Мусулманам коран забороняє насилувати невольниць проти волі їх"...

Молодий Сулейман споважнів. Пустив її руку і здивований запитав з притиском на кожнім слові:

— „Ти знаєш коран?"

— „3наю", відповіла вже трошки сміліще. „І знаю, що коран у богатьох місцях поручає як богоугодне діло освободжування невольниць, а передовсім лагідність і доброту супроти них. І знаю, що ти наймогутніщий сторож і виконавець приписів Пророка", — додала, незначно підводячи очі на молодого Султана Османів.

— „Хто вчив тебе корану?" запитав.

— „Побожний учитель Абдуллаг, у Каффі, в школі невольниць. Нехай Аллаг Акбар дасть йому много добрих літ!"

— „Він добре вчив тебе."

Обоє дивилися на себе, якби відкрили в сій палаті щось зовсім несподіване. Вона не сподівалася ніколи, що буде мати нагоду в чотири очі говорити з могутнім Падишахом і може — випросити у нього свобідний поворот до Рідного Краю. Чула всіми нервами, що ся молода людина здібна до благородних учинків. І вже ввижався їй у далекій мрії рідний Рогатин і церковця св. Духа і сад біля неї і луги над Липою і великі стави і білий шлях до Львова... Аж покрасніла від мрії, як сніжний квіт калини, сонцем закрашений.

{{{pagenum}}}