— „Коли в Єрусалимі святі апостоли з Божою Матірю кинули жереб, кому яка земля припаде для проповіді евангелія, — дісталася Богоматери Іверська Земля[1]. Але ангел сказав їй, що та земля просвітиться пізніще, а її сам Бог приведе там, де очікують її опіки. Тимчасом чотиродневний Лазар, що був тоді епископом на Кипрійськім Острові, дуже хотів бачити Божу Матір. Але боявся прибути в Єрусалим, бо там булиб гонили його. І за дозволом Богоматери прислав по неї корабель, на якім вона плила до Кипру. Та нараз подув противний вітер і корабель прибув у пристань Дафні, до Святої Гори, де стояв храм поганського бога Апольона і куди прибувало багато людей, щоб почути пророцтва про свої сердечні тайни і навіть про тайну самого життя. Як тільки Божа Мати ступила ногою на беріг, всі камяні ідоли закричали: „Люде! Йдіть до пристані і прийміть Марію, Матір Ісуса!“ Народ поспішив на беріг моря і приняв з почестю Богоматір. А вона оповістила народови про Ісуса. І всі впали й поклонилися йому, увірували в нього і хрестилися. Багато чудес совершила тут Божа мати і сказала: „Се місто буди мні в жребій, данний мні от Сина і Бога моего!“ Поблагословила народ і сказала: „Благодать Божа да пребудет на місті сім і на пребивающих зді с вірою і благоговінієм… Потребная же к житію благая будуть ім с малим трудом ізобильна…“ Поблагословила ще раз народ і поплила в Кипр. А як минуло вісім сот літ, знов зявилася тут Богомати в сні пустинножителю Петру. Він мав такий сон: Святий Николай клячав перед Богоматірю й показуючи на нього, на Петра, просив її, щоб показала йому місце для чернечого життя. А вона сказала: „Во Афоні горі будет покой его, то бо єсть жребій мій от Сина мні даний, да отлучающимся мірских молв і ємлющимся духових подвигов по силі своей там временне житіе свое проведуть без печалі…“ Таким остане святий Афон до скончанія міра…“[2].
Настуня закрила очі рукою.
Все те, що оповів старий монах, видалося їй таким природним і правдивим, що немов бачила й чула, як оживають
124
