Ревному Кіцманського, Перебиківцях Хотинського та Ломачинцях Сокирянського районів.
Розкопані на території Чернівецької області (в Ревному, Перебиківцях, Білій та Широкій Поляні) напівземлянкові житла X—XI ст. з стінами зрубної та стовпової конструкції аналогічні таким самим будівлям у Середньому Подніпров'ї (Київ, Чернігів та ін.), в басейні р. Оки (Стара Рязань) та в інших районах Русі. Типовими для Русі є мідні трибусинні сережки, знайдені під час розкопок давньоруського могильника в Миткові Заставнівського району, срібні есовидні скроневі кільця, виявлені в курганному могильнику XI ст. в Горішніх Шерівцях, трирога лунниця, кам'яна форма для відливання якої знайдена під час розкопок городища в Добринівцях. Аналоги керамічним комплексам X—XI ст. з буковинських поселень знаходимо в таких же комплексах з інших земель Київської Русі.
Отже, культура Північної Буковини X—XI ст. має яскраво виражений давньоруський характер. Об'єднання в межах Київської Русі східнослов'янських племен сприяло їх економічному, суспільно-політичному і культурному зближенню.
СКЛАДОВА ЧАСТИНА ГАЛИЦЬКОЇ РУСІ
Розвиток продуктивних сил, зростання великого феодального землеволодіння та ряд інших причин привели до того, що Київська Русь почала дробитись на окремі князівства. Одними з перших від Києва відокремились у другій половині XI ст. землі Прикарпаття та Середнього Подністров'я. Тут утворились Теребовльське, Звенигородське та Перемишльське князівства, в яких осіли правнуки Ярослава Мудрого — князі Ростиславичі. в цей час Буковина входила до Теребовльського князівства. Теребовльський князь Василько Ростиславич, який правив з 1092 до 1124 р., багато зробив для утвердження своєї влади на землях Середнього Подністров'я. Є підстава вважати, що за ініціативою цього князя на Дністрі, напроти впадання р. Серет, збудовано феодальний замок, який завдяки вигідному розміщенню на перехресті торгових шляхів став основою формування давньоруського міста — літописного Василева. В середині XII ст. землі Прикарпаття об'єднались у єдине князівство — Галицьке. Територія Північної Буковини у складі Галицького, а з 1199 р. Галицько-Волинського князівства була крайньою південно-східною його частиною. З тексту Галицько-Волинського літопису під 1229 р. довідуємось, що територія Галицької землі в Подністров'ї на південь простягалася до «реки Ушица»[1]. Тут землі Галицького князівства прикривали прикордонні фортеці Каліус, Бакота, Ушиця та ін.
- ↑ ПСРЛ. 2, ст. 759.
