затримували штурмуючих, заважали швидкому перекиданню стінобитних машин, давали можливість захисникам фортеці вжити необхідних заходів до знищення громіздкої техніки наступаючих.
Опираючись на неприступність своїх фортець, Галицько-Волинське князівство успішно відбивало напади монголо-татарських орд. У 1252 р. руське військо на чолі з Данилом Романовичем перейшло в наступ проти татарського воєводи Куремси. Літописець зазначав, що князь «держаше рать з Куремсою и николи же не боявся Куремсы»[1]. Згодом, у 1259 р., монголо-татарський воєвода Бурондай зумів підкорити Південно-Західну Русь, примусив Данила Галицького «розметать» важливі укріплення князівства, за Винятком Холма — тодішньої столиці Галицько-Волинської Русі. Очевидно, тоді були спалені дерев'яні укріплення давніх Чернівців (Ленківецького городища).
Потрапивши під владу монголо-татарів, Галицько-Волинське князівство змушене було брати участь у військових походах завойовників, а його населення сплачувати тяжку «татарщину» (данину). Монголо-татарське поневолення негативно вплинуло на економічний і культурний розвиток населення Русі. Поступово занепадають давньоруські торговельні шляхи по Дністру і Пруту, припиняють своє існування торгово-ремісничі посади в літописному Василеві та давніх Чернівцях. В археологічних колекціях другої половини XII—XIV ст. повністю зникають шиферні пряслиці, скляні браслети і персні, амфори-корчаги, глиняні полив'яні плитки та інші речі, що були звичайними для XII — першої половини XIII ст.
Занепад спостерігається і в народному будівництві. Якщо в XII — першій половині XIII ст. основним типом народного житла на буковинській території була наземна дерев'яна будівля зрубної або каркасної конструкції, то в період тяжкої «татарщини» населення почало будувати примітивні житла напівземлянкового типу, які часто обігрівалися звичайними вогнищами, викладеними з каменів. Напівземлянкові житла другої половини XIII—XIV ст. досліджувались при розкопках, наприклад, у Каплівці та Грозинцях Хотинського району.
Рятуючись від грабіжницьких загонів монголо-татарів, люди переселялися в ліси, подалі від великих доріг. Саме в цей час відбулося переміщення Чернівців з низького лівого берега, де проходила сухопутна дорога, на горбастий, вкритий лісом правий берег Пруту.
Могутність Золотої Орди поступово почала занепадати. У 1345 р. вони змушені були залишити прикарпатські землі. Відновити свою владу монголо-татарські хани уже не могли. У 1362 р. їм завдало поразки литовсько-руське військо, а в
- ↑ ПСРЛ, 2, ст. 846.
