за свою мету прославити проводиря «презѣльной брани», оповісти відомі йому перекази про свого лицаря-героя. Оповідаючи він про все зовсім не вороже ставиться до Великоросії. Викладає він своє оповідання риторичною мовою. Фактичних, але ненавмисних помилок у нього сила. Всіх бояр, що мали зносини з Богданом Хмельницьким, він зве боярином Вас. Вас. Бутурліним; самого Хмельницького оточують у нього «енерали и полковники». Оскільки можна покладатися на тії звістки, що подав Граб'янка, й оскільки вони від Самовидцевих певніші? Тут треба на увагу взяти, що в Самовидця це первісні звістки, а в Граб'янки вже пізніші, бо він писав про них через кількадесять років і мусів покладатися на перекази сторожилів, які де про що забулись; автор, як і Величко, дав не просте, а прикрашене, літературно оброблене оповідання; але навмисного перейнакшування в нього немає; це не літопис, а літературно оброблена історія; на свої джерела Граб'янка ніколи не покликається[1]. Карпов наводить тії звістки з Граб'янки, що їх він за правдиві вважає[2]. Той діяріуш, в таборі писаний, що на нього посилається Граб'янка, на думку Карпова, є Самовидців літопис, хоч у нього самого виникли були проти цієї думки сумніви, а на довід своєї вигадки він не наводить нічого. Дещо бере, — каже Карпов, — Граб'янка і з Самовидця; про це раніше казав був і Максимович. Граб'янка зшиває звістки з своїх джерел, і тільки викладає їх своєю мовою. Але що-до літопису гетьманів до Хмельницького, то з нього він виписує достотно, хоч часом додає й од себе нові звістки, а часом і перекручує запозичені, часом проминає дещо. Карпов погоджується з М. І. Костомаровим, що Граб'янчин літопис має другорядне значіння. Але Граб'янка не псував тих джерел, з яких користувався, він тільки зводить їх до купи, зшиває і вибирає, коли вони протилежні, те, що йому за певне здається, не покладаючися навіть тут на свій суб'єктивний смак. Він остільки об'єктивний, остільки бажає історичної правди, що виявляє тут навіть критичні змагання. У власних його поясніннях до фактів важко помітити нахил перевернути, перейнакшити їх або дати їм якийся тенденційний відтінок. Окрім того, здебільша він одділяє поясніння од самого оповідання про факти. Далі Карпов підкреслює певність листа Богдана Хмельницького — «супліку правди української» 1648 р. Що-до тексту Граб'янчиного літопису, якого видав Туманський, то Карпов не вважає його за особливу редакцію, а пояснює його великоросіянізми тим, що переписувач рукопису був великоросіянин. Така гадка справді можлива[3]. Взагалі, як ми бачимо, Карпов Граб'янчин літопис за досить певне джерело уважає, особливо супроти Величчиного літопису.
Проф. В. Б. Антонович у свойому курсі про джерела для історії України за Граб'янчин літопис каже небагато. Як він гадає, це не щорічний запис подій, а спроба прагматично їх викласти; ці події з'єднуються своїм
