Ця сторінка вичитана
ховецького що-до Москви і убивство воєвод, отож він прихильно ставиться до тих розумних людей (м. Полтава), котрі висилали їх з свого міста, не вчинивши над ними ніякого насильства.
Величко подає фактичну біографію гетьмана Самойловича, до якого він добре ставиться[1]. Оповідаючи він, як скинуто було Самойловича з гетьманування, пише сатиричні проти нього вірші, що їх ми вже були наводили раніш, і каже, що в них правдиво виявляється, через віщо обурилася на нього козацька старшина — це через його пиху, гордощі (т. III, стор. 17).
Негативно ставиться Величко і до Мазепи, хоч і подає його об'єктивного життєписа на підставі фактичного матеріялу[2].
- ↑ «Тотъ Иванъ Самойловичъ бѣ синъ священническій, а во время тогобочной руини и разоренія, егда многіи тогобочніи люди на сюю Днепра сторону для житія вигоднѣйшого прехождаху, тогда и онъ Самойловичъ зъ священникомъ отцемъ своимъ, небогатъ сущи, на сюю-жъ Днепра сторону пришедъ и начатъ житы въ Красномъ Колядинѣ городѣ; а ижъ былъ въ писмѣ Козакорускомъ доволенъ, разуменъ, уроди краснои, добръ и ко всѣмъ людемъ склоненъ и прихиленъ, того ради вскорѣ въ томъ же Красномъ Колядинѣ поставленъ писаремъ сотеннимъ, за Бруховецкого гетманства, занеже и писивалъ красно. Потомъ за причиною Стефана Потребича Гречаного, писаря Бруховецкого енералного, учиненъ сотникомъ въ Веприку, полку Гадяцкого городѣ; потомъ перемѣненъ зъ Веприцкого сотницства на Красноколядинское. А аъ Красноколядинского сотницства, за причиною того-жъ Гречаного писара енералного поставленъ отъ Бруховецкого наказнимъ полковникомъ Чернѣговскимъ, и жилъ въ городѣ Седневѣ. Потомъ на Глуховской радѣ, при обраніи Многогрѣшного на гетманство, поставленъ и онъ Самойловичъ судіею войсковимъ енералнимъ. А наконецъ Богу о немъ благоволящу, по взятіи Многогрѣшного на Москву, единогласнимъ войска Запорожского словомъ и вотами у козацкой Дубровы, яко и вишшей виразилося тому-жъ всему войску сегобочному козацкому избранъ и поставленъ Гетманомъ». (т. II, стор. 305–306).
- ↑ «Тотъ Мазепа былъ значній шляхтичъ Козакорускій; отецъ его Степанъ Мазепа мешкалъ тихъ временъ въ Бѣлоцерковщинѣ, въ маетности своей Мазепинцяхъ; синъ зась его, сей о немъ же слово, вислухавши прежде въ Кіевѣ риторики, одійшолъ до Полски, где подобно скончивши философію, яко былъ дворакъ и бѣглецъ во всякихъ рѣчахъ, залецился на службу до двору королевского и былъ близкииъ боку Короля тогдашнего Яна Казѣмѣра; егда-же тотъ Король машируючи подъ Глуховъ былъ въ Бѣлой-Церкви, тогда онъ отклонившися за службу Королевѣ зосталъ при отцу своему, еще въ живихъ бывшему. Гди потомъ вскорѣ Король Казѣмиръ чрезъ Бруховецкого подъ Глуховомъ розгромленъ и зъ Украини вигнанъ… да и Гетманъ Тетера тожъ вскорѣ зъ Корсуня до Полщи невозвратно уехалъ, а Дорошенко на его мѣсцу въ Чигринѣ Гетманомъ поставленъ, тогда и онъ Иванъ Степановичъ Мазепа къ нему Дорошенку присвоился и для своей ростропносты и цекавости вскорѣ отъ Дорошенка учиненъ ротмистромъ надворной его компанѣи. Зъ якого ротмистровства на тую до Криму отъ Дорошенка посланъ функцію, которая его до Сѣчи (яко вишей рѣхомъ) въ тѣсніе запровадила кайдани, зъ которихъ по многокротнихъ слезнихъ своихъ до Самойловича Гетмана суплѣкаціяхъ, по килкохъ лѣтехъ, за его Самуйловичовимъ старанемъ, при особливомъ на войско тое Запорожское тисячи талярей и двадцяти куфъ горѣлки датку, зосталъ освобожденъ и изъ Сѣчи Запорожской къ нему въ Батуринъ, на его-жъ Самуйловичово пришлое нещасте, яко о томъ впередъ будетъ, отпущенъ. А у Самойловича при своей нищетѣ тогдашнои вѣрне, охочо и справне, якъ человѣкъ умній во всякихъ дѣлехъ справуючися и служачи, скоро дослужился его ласки и респекту, такъ ижъ перво дворяниномъ Гетманскимъ зосталъ, потомъ и войсковимъ асауломъ енералнимъ учиненъ отъ Самойловича;
